Зранку, коли я ходжу з місця на місце й неуважно готую сніданок, Маліна може, наприклад, цікавитися дитиною, яка живе навпроти нас у дворі й цілий рік вигукує лише два слова: Алло, алло! Олла, олла! Я вже хотіла одного разу туди піти, втрутитися й поговорити з матір’ю цієї дитини, бо вона, очевидно, не промовляє до нього ані єдиного слова, і тут відбувається щось таке, що вселяє в мене страх за майбутнє, бо це щоденне Алло й Олла — виснажлива мука для мого слуху, гірше, ніж ревіння порохотяга Ліни, шум води, брязкіт битого посуду. Однак Маліні вчувається в тому щось інше, він не вважає, що потрібно негайно повідомити лікарів або органи, які опікаються станом дітей, він прислуховується до крику дитини так, ніби тут з’явилась істота іншого виду, яка не видається йому дивнішою від істот, які володіють сотнею, тисячею або сотнями тисяч слів. Мені здається, що зміни та переміни лишають Маліну абсолютно байдужим, бо він ні в чому не бачить ані доброго, ані злого, а тим паче чогось надзвичайного. Очевидним для нього є світ, який достеменно існує, яким він його застав. І все-таки часом я лякаюся перед ним, бо в його погляді на людину приховане величезне, всеосяжне знання, яке неможливо здобути ніде і ніколи за все життя, і яке неможливо передавати іншим. Його спосіб слухати ображає мене глибоко, бо видається, ніби в усьому, що мовиться, він чує щось невимовне, а також і те, що надто часто повторюється. Часто я надто багато собі уявляю, Маліна також звертає увагу на мою непомірну уяву, але я не можу собі уявити, що його погляд та слух такі вже й точні та достатньо незвичні. Маю підозру, що наскрізь людей він не бачить, не може зняти з них маску, бо це було б надто звиклим, а також дешевим та недостойним з огляду на людей. Маліна споглядає їх внутрішнім зором, а це щось зовсім інакше, люди не маліють від того, а стають більшими, надто жаскими, а моя здатність фантазувати, це, напевно, дуже низький різновид його здатності, через яку він усе розвиває та виділяє, доповнює та довершує. Тому я більше нічого не кажу Маліні про трьох убивць, а до того ж не хочу згадувати четвертого, про якого я не маю потреби йому щось казати, бо маю власну манеру висловлювання, і дуже мало вміння для описів. Жодні описи та враження про якісь там вечері, на яких я якось була з убивцями, Маліну не цікавлять. Він підійшов би до цього в цілому, не зупинився б на окремій імпресії або на тьмяному неспокої, а показав би мені того справжнього вбивцю, він допоміг би мені шляхом конфронтації осягнути всю істину.
Я сиджу, огорнена смутком, і тому Іван каже: Ти ж нічого не маєш, для чого варто було б існувати!
По суті, він має рацію, бо чи хтось хоче від мене чогось, чи хтось мене потребує? Однак Маліна має допомогти мені віднайти ґрунт для мого тут-буття[332], бо я не маю старого батька, чиєю опорою на схилі літ мала б бути, не маю дітей, які постійно чогось потребують, як діти Івана, тепла, зимових плащів, мікстур від кашлю, взуття для спорту. Навіть закон збереження енергії не можна до мене застосувати. Я — перший зразок суцільного марнотратства, екстатична й непридатна для того, щоб розумно використовувати цей світ, я можу з’явитись на маскараді суспільства, однак можу і не прийти, як той, кому стало щось на заваді, або той, хто забув собі підібрати маску, через недбальство не може віднайти костюма свого, і тому його певного дня більше вже не запросять. Коли я стою перед знайомими ще мені дверима квартири у Відні, бо, напевно, маю домовленість, в останній момент мені спадає на думку, що я могла б помилитись дверима, а чи, можливо, переплутала день та годину, і я повертаюсь, іду на Унґарґассе, утомлена надто швидко, охоплена надто глибоким сумнівом.
Маліна питає мене: Ти ніколи не замислювалась над тим, скільки зусиль завдавали собі з тобою нераз інші люди? Я вдячно киваю йому головою. О так, вони наділяли мене навіть властивостями, не шкодували зусиль і тут, постачали історіями, окрім того, однак, і незначними грошима, щоб я не ходила гола, щоб доїдала рештки, щоб я якось далі жила, і щоб нікому не впадало у вічі, як я живу. Втомлена надто швидко, я можу присісти в кафе Музеум та погортати газети й журнали. Знову входить у серце моє надія, я запалююся, хвилююся, бо прямі рейси тепер до Канади будуть двічі на тиждень, Квантас забезпечує зручність під час подорожі до Австралії, полювання на Великого звіра значно дешевшають, каву Доро з залитих сонцем центральноамериканських плато, відому своїм неперевершеним ароматом, ми мали б мати вже і у Відні, Кенія подає свою інформацію в пресу, Генкель Розе дозволяє флірт з новим світом, для ліфтів Гітачі не існує надто високих будинків, з’явилися чоловічі книжки, які й жінок приводять у захват. Для того, щоб Ваш світ ніколи не видався Вам надто тісним, існує ПРЕСТИЖ, подих далі та моря. Усі говорять про застановчий лист. У нас зберігати — найкраще, оголошує іпотечний банк, У цих черевиках Ви зайдете далеко, ТАРРАКОС, Щоб Вам ніколи більше не довелося лакувати жалюзі Флексалум, ми лакуємо двічі, Комп’ютер РУФ ніколи сам не буває! А потім Антили, le bon voyage[333]. Саме тому Бош ЕКСКВІЗИТ — одна з найкращих на світі машин для миття посуду. Настає момент істини, коли клієнти задають запитання нашому спеціалістові, коли виникає дискусія навколо техніки виробництва, калькуляції, дивідендів, пакувальних машин, постачальних термінів, ВІВІОПТАЛ для людей на зразок Нічого-не-можу-собі-пригадати. Зранку вживайте… і день буде Ваш! Отже, мені потрібен лиш Вівіоптал.