Основа народної словесностi — глибоко правдива, бо її джерелом є саме народне життя. Український народ у своїх пiснях, переказах, байках малює козака взагалi, а запорожця понадто, людиною високоiдейною, як некорисливого, вiдважного борця за правду, за волю, за справедливiсть. I справдi таким вiн був. Iдейний бойовий клич українського козацтва: «За вiру християнську, за Україну, за Волю» знайдемо в багатьох документах у європейських державних архiвах. I не лише клич, але й офiцiйнi звiти про такi козацькi чини.
Нашi iсторичнi вороги москвини та поляки, зненавидiвши українське козацтво за його оборону України, всiма засобами намагаються оплюгавити його. Всi московськi та польськi iсторики, письменники, митцi малюють українське козацтво i Запорiзький Орден як дикi ватаги розбишак, злодiїв, п’яниць-крiпакiв, що повтiкали вiд своїх панiв, щоб не працювати, а жити грабунком. Тi iсторики та письменники лише не можуть витлумачити, яким чином темнi, дурнi крiпаки, та й ще ледарi, опришки могли створити з нiчого у дикому, обезлюдненому степу велику, багату республiку та вiйсько, яке перемагало вiйська найсильнiших тодi держав: турецької та польської; республiки, що до неї присилали послiв європейськi iмператори та королi з просьбою допомогти їм; республiку, що давала Московщинi тисячi своїх цивiлiзаторiв, творцiв московської культури i держави.
До спольщення української аристократiї багато козацьких отаманiв походили з київської iмперiальної аристократiї, як, наприклад, князi Заславськi, Збаразькi, Ружинськi, Пузини, Сапiги тощо. Засновником Запорiзького Лицарського Ордена був нащадок київських королiв князь Дмитро Вишневецький. За своїм звичаєм запорожцi перезвали його на Байду.
Д. Вишневецький мав найвищу тодi в Європi освiту. Вiн багато подорожував по Захiднiй Європi, вивчаючи її культуру, державний лад та стан європейського лицарства. У родi Вишневецьких були живими традицiї дружинникiв київських королiв. На тих традицiях Д. Вишневецький заснував Запорiзький Орден, додавши дещо з досвiду Мальтiйського Ордену.
У Запорiзькому Орденi були сотнi, якщо не тисячi, українських аристократiв та шляхтичів. Чимало з них мали захiдноєвропейську унiверситетську освiту. Неписьменних запорожцiв майже не було. Посол до Запорiзького Ордену вiд iмператора Рудольфа II Ерiх Лясота пише, що запорiзькi лицарi досконало знали всi тонкощі європейської поведiнки, у товариствi поводилися як найвищi європейськi аристократи. Вiн пише, що старшина добре знав латинську мову, а чимало з них знали ще якусь європейську.
Європейськi лицарськi ордени були становi, тобто приймалися до ордену лише аристократи та шляхтичi. Запорiзький Орден був демократичний, але не в сучасному, спотвореному розумiннi цього слова — тобто рiвноправнiсть усiх. У Запорiзькому Орденi не було рiвноправностi. Навпаки, був iєрархiчний подiл. У самому Орденi та в усiй Сiчовiй республiцi були стани: аристократiя — Значне Товариство, шляхта — старшина, лицарство — козаки, середнiй стан — промисловцi, торгiвцi, посполити — селяни, ремiсники. Лише той подiл був не за походженням, але за заслуги, за заняттям, професiєю. Дверi до старшинської гiдностi i до «Значного Товариства» були широко вiдчиненi кожному, хто довiв своїм ЧИНОМ, а не язиком, як у теперiшнiй демократiї, що має розум, вiйськове звання, провiдницькi здiбностi, тверду вдачу i моральну чистоту. Iсторик XVI ст. писав: «Запорожцi мають закони i послух — дисциплiну стародавнiх римлян». Iнший назвав запорожцiв: «…лицарi степу, герої в бою, забороло Європи на азiатському кордонi» (О. Пирлiнг).
По Переяславi 1654 року, а ще бiльше по Полтавi 1709 року Московщина хижацьки нищила економiчну i культурну силу українського народу, щоб вiн не мав сили визволитися з московського ярма. Проте знекровлена, знесилена Україна в XVII–XIX ст. не вмирала, лише завмирала, знепритомлювалася. Хоч український народ i загубив у Польщi свою провiдну верству, проте iдея вiльної України, iдея власної незалежної держави вибухла 1648 року з такою величезною силою, що зломила назавжди силу одного зi своїх поневолювачiв — Польщi. Щобiльше! Козацтво, Запорiзький Орден, Гетьманщина вiдродили не лише українську державнiсть, але й вiдродили саму українську нацiю. Так! I нацiю, бо сили того вiдродження вистачало на боротьбу з Московщиною на наступнi 300 рокiв. Сила нацiонального вiдродження 1648 року виявилася по 1917 роцi, коли вiдродилася стара Хмельниччина — українсько-московська ВIЙНА, коли вiдродилося старе Козацтво — ОУН, коли вiдродився старий Запорiзький Орден — УСС, самоукраїнiзованi полки — УПА. I знову сила нацiонального вiдродження 1917 року виявляється сьогоднi в СРСР, Московщина вже офiцiйно визнала свою ПОРАЗКУ в Українi i вже бачить, що Московщину чекає доля Польщi.
По полтавськiй катастрофi 1709 року наша козацька Старшина на чолi з гетьманом Пилипом Орликом уклала i проголосила 5.05.1710 р. у Бендерах «Конституцiю Української Держави». Її засади повторила Францiя 80 рокiв пiзнiше. Здiйснювати засади нашої Бендерської Конституцiї європейцi почали допiру 140 рокiв пiзнiше (1848 р.). Конституцiя П. Орлика — це конституцiя теперiшнiх демократичних республiк. Якби не сталася катастрофа 1709 року пiд Полтавою, український народ був би першим народом у свiтi, який мав демократичну конституцiю своєї держави. Україна знову випередила би культурно ввесь свiт, як випереджували i нашi пращури-трипiльцi 5.000 рокiв тому; як випереджували гiттiти своїми демократичними законами 1.500 рокiв до нашої ери; як випереджувала наша Босфорська держава за часiв Христа; як випереджувала «Руська Правда» в XI ст.
ОСЬ ЯК ДУЖЕ ВАЖИТЬ ДРЕВНIСТЬ НАЦIОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ!
Образно кажучи, силу культури можна порiвняти з дубом. Дуби не виростають через нiч як гриби. Гриби ростуть навiть i на тоненькому ґрунтi, часом навiть i без ґрунту. Але гриби живуть лише кiлька днiв. Дуби живуть сторiччями. Вони виростають велетнями на глибокому ґрунтi з мiцним, незнищенним пiдґрунтям. Знищити сторiчний дуб дуже тяжко, бо хоч вiн i зрубаний, його глибокi коренi пускають тисячi паросткiв. Знищiть тi паростки, а з глибин землi виростають новi i новi.
Але самого вiку культурі не вистачає, щоби вона була сильною, незнищимою. Щоби дотична культура була незнищима, вона мусить бути ТВОРЧОЮ. Прикладом є китайська культура. Вона чи не найстарша з усiх культур, але її випередила далеко молодша, але бiльш творча європейська культура. Генетика науково довела, що нащадки успадковують вiд своїх батькiв, дiдiв, прадiдiв не лише фiзичнi, але також i духовнi властивостi, отже, i творчi здiбностi та взагалi культуру. Так ДЖЕРЕЛОМ ФIЗИЧНОЇ СИЛИ НАРОДУ (нацiї) стає ТВОРЧИЙ ДУХ НАРОДУ I ВIРА У ВЛАСНI СИЛИ.
Теперiшнi американськi держави — на чолi зі США — з їхнiми культурами виникли недавно (всього лише кiлькасот рокiв), а головне — склалися зi СУМIШI переселенцiв РIЗНИХ культур. Народи, з їхнiми нацiональними культурами творяться, розвиваються не сторiччями, а тисячорiччями. Отже, теперiшнi американцi — це ще не народи, нацiя, i американської нацiональної культури ще не iснує, бо не iснує самих американських народiв, нацiй. Щоправда, iснує у Пiвнiчнiй Америцi американська цивiлiзацiя, i то найвища у свiтi, але цивiлiзацiя — ще не культура. I справдi, американцi не видали з себе анi одного творця культури свiтової мiри: фiлософа, письменника, композитора, митця. Не видали жодного автора якоїсь вселюдської творчої iдеї.
У зв’язку з поширенням матерiалiстичної фiлософiї життя в усiх цивiлiзованих народiв тепер стався великий занепад всього культурного життя. У США занепад найнижчий. Чому? Славний американець Джон Стейнбек казав: «Коли б я забажав знищити якийсь народ, то я дав би йому бiльше, нiж вiн потребує». Люди в США є найзаможнiшими i найвiльнiшими людьми у свiтi. Взагалi кажучи, кожна молодь має надмiр фiзичних i духовних сил та наснаги, i природно має нестриманий нахил їх виладувати. Предки теперiшнiх янкi свого часу вибороли i полiтичну волю i господарчий добробут. Їхнi нащадки все це вже мають. Але вони не мають якоїсь великої, пiднесеної їдеї, за яку варто боротися. Теперiшня молодь, понадто студенти, мають повний шлунок, але порожню душу. А з порожньою душею навiть дикун не живе, а животiє; почуває, що щось йому бракує i тому незадоволений життям. Душевна порожнеча студентства США вимагає чогось, щоби ту порожнечу заповнити. Цю природну вимогу використала мафiя. Ми вже згадували про те, як легко поширився фабiанський, безбожницький соцiалiзм в унiверситетах США. Захопивши унiверситети пiд свiй вплив, мафiя легко опанувала i все культурне життя США, щоби через нього опанувати i полiтичне, щоби здiйснити свою мету — створити свiтову наддержаву з деспотичним, соцiалiстичним свiтовим мафiозним надурядом. I це вже не є лише мрiєю. В попереднiх роздiлах ми навели факти i документи, що США ВЖЕ ПРОСТУЄ до тої мети. А про цю самiсiньку мету (панувати у свiтi) Московщина мрiє ще вiд часiв автора теорiї «Москва — III Рим» ченця Фiлофєя з XVI ст. i досi.[122] I не лише мрiє, але й творить передумови здiйснення цiєї мети. Це саме творить i свiтова банкiрська мафiя.