— Розкажи мені все.
Міряючи кроками кімнату, я розповів про Патареску, про клініку, про вірші, навіть про невдалу спробу самогубства — про все, крім «Бурані».
Алісон лежала на постелі й курила, а я раптом переповнився втіхою від своєї дволичности. Мабуть, так само втішався Кончіс, водячи мене за носа. Дійшовши кінця, я сів на краєчок ліжка. Вона вдивлялась у стелю.
— Розповісти тобі про Піта?
— Так. Будь ласка.
І далі граючи роль, я слухав упівуха й несподівано зловив себе на тому, що мені знову добре з Алісон. Не те що з нею самою — просто нас огортає цей готельний номер, гомін перехожих, гудки сирен, аромат утомленого Егейського моря. Не почуваючи до цієї дівчини ні потягу, ні навіть ніжности, не цікавлячись оповіддю про розрив стосунків з якимсь неотесаним австралійським пілотом, я віддавався непевному й незбагненному смутку дедалі темнішої кімнати. З неба відхлинала заграва, западав присмерк. Видавалася прекрасною вся зрадливість кохання по-сучасному, спочивала під замкóм моя сокровенна таємниця, надійно схована від чужих очей. Відродилась александрійська Греція Кавафіса[153], знову мірою всього стали ступені естетичної насолоди й декадентської краси. Моральність виявилася північноєвропейською вигадкою.
Ми надовго замовкли.
— На чому стоїмо, Ніко? — порушила тишу Алісон.
— Ти про що?
Спершись на лікті, вона впилася в мене очима. Я не повернув голови.
— Тепер мені ясно… певна річ… — знизала вона плечима. — Але ж я приїхала сюди не в ролі твого давнього дружка.
Я сховав обличчя в долонях.
— Алісон, мене вже верне від жінок, від кохання, від сексу — від усього. Сам не знаю, чого хочу. Не треба було запрошувати тебе сюди. — Вона потупилася, ніби мовчки згодилася. — Річ у тім, що я… мабуть, стужився за сестринською любов’ю. Відкажеш мені «що б ти з’їв, аби не пи…» — зрозумію тебе. Не смію не зрозуміти.
— Хай так, — звела очі Алісон. — Як сестринська, то сестринська. — Але ж ти колись та й одужаєш?
— Не знаю. Нічого не знаю, — доволі переконливо впав я в розпач. — Послухай-но… покинь мене, прокляни мене, роби що хоч, та нічого не вдієш. Я тепер мрець. — Я підійшов до вікна. — Все це моя вина. Не маю права просити, щоб ти три дні морочилася з мерцем.
— Я кохала цього мерця, коли він був живий.
Поміж нас уповзла мовчанка. Раптом Алісон зірвалася з ліжка, засвітила лампу й зачесалася. Видобула ті гагатові сережки, що я залишив перед від’їздом, почепила їх і наквацювала помадою губи. Мені сплили на гадку вуста без помади, згадалися прохолодність, загадковість і елеґантність Жулі. Це ж справдешнє диво — ось так до решти визбутися пожадання й уперше в житті спромогтися на самовіддану вірність.
Зла іронія долі — по дорозі до ресторану, який я попередньо вибрав, нам довелося пройти через пірейські квартали червоних ліхтарів. Бари, різномовні неонові вивіски, фотографії з зображенням стриптизу й танцю живота, лотреківські інтер’єри за шторами з намистинок, гурти матросів-гульвіс, низки жінок на м’яких лавочках. На вулицях юрмилися сутенери й повії, розносники фісташок і соняшникового насіння, продавці каштанів, пиріжків і лотерейних квитків. Раз по разу нас зачіпали — портьє запрошували зайти, продавці набивалися з годинниками, сигаретами «Лакі страйк» та «Кемел» і сувенірами-підробками. Щодесять кроків хтось свистів, угледівши Алісон.
Ми йшли мовчки. Я уявив, що поруч мене йде «Лілі» й спонукує всіх притихнути, очиститися від усілякого бруду. Вона не служить мішенню масних зауваг і не викликає їх. Обличчя Алісон застигло, ми добряче піддали ходу, щоб якнайскоріше вибратися звідси. Та все одно в її рухах, як і перед тим, мені ввижалося щось аморальне й сексуальне. Алісон не могла позбутися цього надважка, а чоловіки не могли не завважувати його.
В ресторані «Спіро» вона дуже вже бадьоро спитала:
— То як, братику Ніколасе? Що тобі робити зі мною?
— Хочеш відмовитися від запланованого?
Алісон крутнула чарку з узо.
— А ти?
— Я перший спитав.
— Ні. Твоя черга.
— Можна було б щось влаштувати. Вибратися туди, де ти ще не бувала.
Собі на полегшу, я вже дізнався від Алісон, що цього літа вона весь день оглядала афінські пам’ятки.
— Не маю охоти на заїжджені туристичні маршрути. Придумай таке місце, куди ніхто інший не рипнеться. Щоб ми були там самі. — І швидко докинула: — Це через мою роботу. Мені набридли люди.
— Як ти ставишся до піших мандрівок?
153
Константінос Кавафіс (1863–1933) — видатний грецький поет. Жив переважно в Александрії (Єгипет). Оспівував світ античної історії, був майстер еротичної лірики.