— А як на цю справу дивилися інші люди? Ваші приятелі й цей режисер?
— Вважали, що треба діяти дуже обережно. Ми знайшли аґента. Він не чув ні про Моріса, ні про бейрутську студію. Але невдовзі з’ясував, що така є. Вона постачає комерційні стрічки на арабський ринок. Переважно для Іраку та Єгипту. Моріс нам так і сказав. Пояснив, що ці кіношники прагнуть вийти на європейського глядача. Ліванська студія фінансує наш фільм тільки задля того, щоб платити менші податки.
— Яка її назва?
— Кіностудія «Полім філмз». — Вона вимовила назву по буквах. — Входить до списку кінокомпаній. Доволі солідна й успішна, принаймні зі слів нашого аґента. Він вважав, що запропонований нам контракт цілком нормальний і не викликає підозри.
— Чи не міг Моріс підкупити цього ділка?
Жулі зітхнула.
— Ми над цим міркували. Як на мене, в підкупі не було потреби. Гадаю, тут заважили гроші. Ось вони, лежать у банку. Не фальшиві, а справжні. Звичайно, ми усвідомлювали, що ризикуємо. Якби йшлося тільки про одну з нас… Але ж ми мали бути удвох. — Вона скоса й запитливо зиркнула на мене. — Та чи вірите ви мені?
— А чому б мені не вірити?
— Здається, я не дуже дохідливо пояснюю.
— Та ні. Якраз навпаки.
Однак Жулі знову глянула на мене, не певна того, як я ставлюся до такої очевидної легковірности, й опустила очі.
— Була ще одна причина. Греція. Я ж вивчала класику, ото й завжди мріяла сюди приїхати. Це була приманка. Моріс не раз обіцяв, що в нас знайдеться час усе оглянути. І додержав слова. Власне, крім проживання на острові, все було чудовими, святковими канікулами. — Вона знову збентежилася. Мабуть, зміркувала, що їх двох винагородили набагато щедріше, ніж мене. — У нього просто-таки казкова яхта. На ній ми жили, як принцеси.
— І що на те ваша мама?
— О, Моріс про це подбав. Сам наполіг, щоб зустрітися з мамою, коли вона приїхала до Лондона провідати нас. І заморочив її своїми вишуканими манерами, — скрушно всміхнулася Жулі. — Як і багатством.
— Чи знає вона про те, що сталося?
— Ми пишемо в листах, що досі тривають репетиції. Не треба її хвилювати. — Жулі скорчила гримаску. — Вона мастак з мухи слона робити.
— А сам фільм?
— Це екранізація повісти грецького письменника Теодорітіса. Чули про такого? Про «Три серця»? — Я похитав головою. — Англійською цю повість не переклали… Написана на початку двадцятих років. Йдеться про двох англійок, дочок британського посла в Афінах, хоча в книжці вони не двійнята. Під час Першої світової війни сестри їдуть відпочити на острові й…
— Одна з них часом не Лілі Монтґомері?
— Ні. Слухайте. Отже, острів. Там дівчата знайомляться з грецьким поетом, смертельно хворим на сухоти… Він закохується в сестер по черзі, а ті в нього. Всі дуже нещасні. Ну а чим закінчується ця історія, можете самі здогадатися. Насправді повість не така вже й дурнувата. В ній відчувається чарівливість того часу.
— Ви її прочитали?
— Сяк-так. Вона досить коротка.
— Ксерете кала та неа елленіка?[164] — спитав я по-новогрецькому.
Тією ж мовою, набагато вільнішою й правильнішою, ніж у мене, вона відповіла, що трохи навчилася новогрецької, причому давньогрецька в цій справі допомогла значно менше, ніж прийнято вважати. Відтак задивилася на мене. На знак пошани я торкнувся рукою лоба.
— Він і сценарій нам у Лондоні показав.
— По-англійськи?
— Сказав, що має намір випустити два варіанти стрічки. Грецький і англійський. З паралельним дубляжем. — Жулі злегка здвигнула плечима. — Здавалося, той сценарій призначено для втілення. Насправді ж це була хитро задумана репетиція…
— Як саме…
— Підождіть. Ось вам ще докази.
Відвернувшись, вона видобула з кошика портмоне й витягла з нього два витинки з газети. Перший був із фотографією. Дві сестри, в плащах і вовняних шапочках, сміються на тлі лондонської вулиці. Можна розпізнати газету за способом друку, але до цього клаптика приклеєно ще й сіру картку аґенції з написом «“Івнінґ стандард”, 8 січня 1953 року». Під фото стояв текст:
ВОНИ ЩЕ Й РОЗУМНИЦІ НА ДОДАЧУ!
Таланливі близнята Джун і Жулі (праворуч) Гоумз дістали головні ролі в кінофільмі, який зніматимуть у Греції влітку цього року. Обидві закінчили Кембридж, грали в студентських спектаклях і балакають між собою вісьмома мовами. Нескромна заувага нежонатим: жодна із сестер поки що не має наміру вийти заміж.