З її обличчя не сходила усмішка. Я ступив крок — і ми в обіймах. Та коли, цілуючись, я спробував пригорнути її міцніш, — вона зразу ж подалася назад і схилила голову.
— Жулі, в чому річ?
Вона піднесла до вуст мою руку й поцілувала.
— Мусиш бути чемний. Через той клятий календар. У неділю я не знала, як тобі це сказати.
Я був готовий до всякої капости, крім цієї, найбанальнішої й найприроднішої з усіх можливих. Торкнувся губами її волосся з ледь чутним динним ароматом.
— Шкода, дуже шкода.
— Я так хотіла, щоб ти прийшов…
— Прогуляймося до краю мису.
Я взяв Жулі під руку, й ми рушили. Проминувши капличку, помалу йшли лісом на захід і розмовляли. Як виявилося, в неділю сестрички, щойно ступивши на палубу, зразу ж стали з’ясовувати стосунки зі стариганом. Спершу він прикидався невиннятком, але тут Джун взяла бика за роги — заговорила про негра й шпигування в капличці. Ми вже ситі по зав’язку. Або скажи, чого тобі треба, або… Глянувши на мене, Жулі злегка віддихнула, ніби й досі дивувалася й не могла повірити, що таке можливе.
— Знаєш, що він на те сказав? І то так спокійно, ніби йшлося про зіпсований водогінний кран?
Я заперечливо хитнув головою. Жулі повела далі.
— Він сказав: «От і добре. Все сталося точнісінько так, як я передбачав і сподівався». Ми ще й не оговталися, а він виголошує, що всі попередні події — це тільки репетиція. Ой, ти б подивився на його усмішку. Така тупа втіха, ніби ми його улюблені студентки й тільки що склали попередній іспит[167].
— Якого ж це спектаклю репетиція?
— Моріс неодмінно пояснить усе дочиста мені й Джун. Тобі теж — наприкінці тижня. Відтепер ми всі злагоджено працюватимемо під його керівництвом. Невдовзі сюди приїде гурт людей. Він так і каже — «гурт», тобто не одна-дві особи, а більше. Вони мають зайняти наше місце в спектаклі — грати роль тюхтіїв. Ось тільки водити їх за носа будемо ми, а не Моріс.
— Що це за люди?
— Не сказав. Взагалі нічого не пояснював. Він хоче, щоб ти теж був при цьому дійстві.
— Чи не доведеться тобі зваблювати ще одну жертву?
— Це я передусім спитала. Годі вже кокетувати з незнайомими чоловіками. Особливо тепер.
— А про нас ти все розказала?
Жулі стиснула мою руку.
— Так. — Легенько зітхнула. — А він признався, що, вперше побачивши тебе, зразу ж став побоюватися чогось гіршого.
— Чого саме?
— Що сир у пастці закохається в мишку.
— То він пристав на таке?
— Присягнув, що не заважатиме.
— А ти взяла та й повірила.
Жулі завагалася.
— Настільки, наскільки йому взагалі можна вірити. Він навіть просив передати, що ти дістанеш винагороду.
— На додачу до тієї, що йде попід руку зі мною?
Вона торкнулася щокою мого плеча.
— Моріс ані не припускає такого, щоб ти все робив задурно… Він тобі заплатить. Не знати, що це за спектакль буде, але відомо, що він почнеться не раніше, ніж ти підеш у відпустку. Старий хоче, щоб ми втрьох мешкали — принаймні ночували — в його сільському будинку. І щоб поводилися так, ніби ми з ним не знайомі.
— А ти маєш на таке охоту?
Жулі не дала прямої відповіді.
— Є тільки одне «але». Він хоче, щоб перед тим гуртом нових людей ми з тобою прикидалися чоловіком і жінкою.
— На таке я не здатен. Не маю твого акторського таланту.
— Облиш жарти.
— Я не жартую. Кажу серйозніше, ніж тобі здається.
Жулі знову торкнулася мене щокою.
— То як ти, Ніколасе, дивишся на такий розвиток подій?
— Побачимо цими вихідними. Коли дізнаємося, про що йому йдеться.
— Ми з Джун теж так вважаємо.
— Може, він хоч про щось та й натякнув?
— Сказав, що ми можемо розцінювати це як щось близьке до прикладної психіатрії. І ще він — як завжди, охочий навчати — додав, що йдеться про річ, яку не опишеш одним словом. Про… наукову галузь, яку ще належить відкрити й назвати. Моріс дуже хотів дізнатися, чому я тобі кінець кінцем повірила.
— І ти йому пояснила, чому саме?
— Так. Бо є почуття, які неможливо вдавати.
— А як він поводився загалом?
— Загалом був дуже милий. Ще миліший, ніж на самому початку. Правив нам компліменти про відвагу, розум і таке інше.
— Бійся данайців[168]…
— Знаю. Ми поставили питання руба. Ще одна така штучка — і бувайте здорові.
Я глянув на безлюдну яхту.
— Куди ви плавали?
— На Кітиру. Вчора повернулися.
168
«Бійтеся данайців, що дари приносять!» — цими словами жрець Лаокоон застеріг троянців про підступність ворога.