Вигойдуючись і клюючи носом, опівночі підійшов пароплавчик, оздоблений, немов глибоководне чудовисько, тороками перлово-зеленкуватих променів. Через мелтемі він запізнився й не причалив, тож мене і ще двох пасажирів переправили до нього човном. Зо дві години я сидів у майже порожньому салоні, борюкаючись із морською хворобою й відмагаючись від афінського торговця, що накупив у Монемвасії помідорів, а тепер силкувався зав’язати зі мною розмову. Він безперестанку нарікав на ціни. У Греції розмова завжди сповзає на гроші. А якщо й на політику, то тільки тоді, коли вона безпосередньо стосується грошей. Зрештою морська хвороба відступила, і я пройнявся приязню до торговця. І сам він, і його купа обгорнутих газетами коробок були реальністю, яку легко локалізувати та класифікувати, органічно належали до світу, в який я тільки що повернувся. Хоча ще чимало днів підозріло приглядатимуся до кожного випадкового перехожого.
Коли пароплав підходив до Фраксосу, я вийшов на палубу. Із розбурханої пітьми насував острів, схожий на чорного кита. Було видно мис Бурані, але не віллу. Там, звичайно ж, не світилося. На носі судна щулилося кільканадцятеро бідняків, що подорожували третім класом. Вічна загадка існування людини. Цікаво, скільки коштував Кончісу його домашній спектакль-маскарад. Мабуть, разів у п’ятдесят більше, ніж річний заробіток будь-кого з цих трудяг. Отже, коштував ціле життя.
Де Декан. Картина Мілле. Збирання врожаю ріпи.
Поряд зі мною примостилася родина. Батько лежав на боці, підклавши під голову мішок. Два хлопчики грілися між ним і матір’ю. Усі вони вкрилися тонким простирадлом. Жінка по-середньовічному запнулася білою хусткою навколо обличчя. Йосип і Марія. Материнська рука лежить на синовому плечі. Я поліз до кишені. Там ще залишалося сім чи вісім фунтів із тих, що мені вділив Кончіс. Озирнувшись, я засунув цю тонку пачечку під покривало, за материною потилицею. А тоді покрадьки відступив, ніби скоїв щось ганебне.
О другій сорок п’ять я тихенько зійшов угору сходами в учительському крилі. У моїй кімнаті прибрано, все на своїх місцях. Єдина зміна — немає учнівських робіт. Замість них на столі лежить кілька листів.
Одного з них я розпечатав першим, бо ніяк не міг здогадатися, хто це пише до мене з Італії.
Монастир Сакро-Спеко неподалік Суб’яко
14 липня
Шановний пане Ерфе!
Мені переслали Вашого листа. Спершу я вирішив не відповідати, однак, подумавши, дійшов висновку, що буде порядніше повідомити Вам таке. Я не готовий обговорювати тему, яку Ви зачепили. Моя відмова остаточна.
Буду вдячний, якщо Ви не пробуватимете зв’язатися зі мною.
Щиро Ваш Джон Левер’є
Почерк дуже чіткий і виразний, ось тільки посередині аркуша трохи псувався. Так мав би писати дратівливий акуратист, якщо тільки й це не підроблено. Мабуть, Левер’є сховався в цій обителі від суєти мирської. Один із тих вихолощених молодих католиків, що крутилися в Оксфорді під кінець мого навчання й торочили про монсиньйора Нокса[237] та Фарм-стрит[238].
Інший лист надійшов нібито з Лондона, від дами, яка подавала себе за директорку школи, на вміло підробленому бланку.
Міс Жулі Гоумз
Міс Гоумз працювала в нас тільки один рік. Викладала в молодших класах латинську, грецьку й англійську мови, а також закон Божий.
Маючи здібності до педагогічної діяльности, вона ретельно виконувала свої обов’язки, була сумлінна й мала авторитет серед учениць.
Як я зрозуміла, міс Гоумз мала намір присвятити себе сценічній кар’єрі. Мені приємно дізнатися, що вона повертається до вчителювання.
Хочу додати, що міс Гоумз дуже вдало режисерувала нашу щорічну шкільну виставу. Крім того, відігравала провідну роль у діяльності шкільного товариства «Молоді християнки».
Даю щонайкращі рекомендації для міс Гоумз.
Сміх та й годі.
Я розпечатав ще одного конверта, що надійшов із Лондона. Всередині було моє звернення до театральної компанії «Тавісток». Хтось хоча й стук-грюк, аби з рук, але таки виконав моє прохання — накарлючив на цьому зверненні синім олівцем прізвище театрального аґента Джун і Жулі Гоумз.
Дійшла черга на лист із Австралії — листівку в траурній рамці. У спеціально залишеному порожньому місці зворушливим дитячим почерком написано адресантове ім’я та прізвище.
237
Рональд Нокс (1888–1957) — англійський священик, що перейшов із англіканства на католицизм, автор одного з перекладів Біблії англійською мовою. Писав детективні повісті.