— Ісусе Христе! — Реготнувши, я погрозив Андруцосу пальцем. Учитель фізкультури напружився, готовий кинутися на мене. — Послухайте-но. І йому передайте. Я поїду до Афін. Зайду там до британського посольства, до вашого міністерства освіти. Розкажу про все газетярам. Такої каші вам заварю, що не розсьорбаєте…
На тому я закінчив. Окинув їх погордливим поглядом і вийшов із кабінету.
Мені не дали спакуватися. За якихось п’ять хвилин хтось постукав у двері моєї кімнати. Понуро вищирившись, я розчахнув двері навстіж. На порозі стояв той член трибуналу, якого я менш за всіх сподівався побачити, — заступник директора.
Ось цей Мавроміхаліс завідував канцелярією й відповідав за дисципліну загалом. Тип польового ад’ютанта — худорлявий, жилавий, лисуватий чоловік під п’ятдесят — бокував навіть від греків, а що вже казати про мене, чужоземця. Старший викладач демотики — новогрецької мови, Мавроміхаліс, як і годиться людям такої професії, фанатично любив батьківщину. Під час німецької окупації редагував славетну підпільну газету в Афінах і заслужено підписував свої колючі статті античним псевдонімом «о Буплікс» — «Воляче Стрекало». Хоча на людях він завжди посилався на думку директора, та вся школа й її режим просякли духом цього заступника. Візантійську апатію, що засіла в грецькій душі, Мавроміхаліс ненавидів так, як не зуміє жоден чужинець.
Він стояв у коридорі, придивляючись до мене, і від чогось у його очах я забув про свій гнів. Заступник зумів переконати: якби все склалося інакше, він усміхнувся б.
— Je veux vous parler, Monsieur Urfe[243], — спокійно мовив він.
Я ще дужче здивувався. Досі зі мною Мавроміхаліс завжди говорив тільки по-грецькому, і я гадав, що він не знає інших мов. Довелося пропустити непроханого гостя в кімнату. Зиркнувши на ліжко, де лежали відчинені валізи, він жестом попросив мене сісти за стіл, а сам вмостився біля вікна й склав руки на грудях. Чіпкий, пронизливий погляд. Цілком свідомо, навмисно заступник помовчав. Я зрозумів. Директор бачить у мені просто нікудишнього вчителя, але ця людина помічає ще й інше.
— Eh bien?[244] — холодно спитав я.
— Шкода, що так сталося.
— Ви ж не для того прийшли сюди, щоб шкодувати.
Він не зводив з мене очей.
— Пане Ерфе, чи хороша наша школа? Як по-вашому?
— Шановний пане Мавроміхалісе, якщо ви гадаєте…
Він звів руки — хоч і рвучко, але водночас заспокійливо.
— Я прийшов сюди як колега до колеги. Питаю всерйоз.
По-французьки він говорив помалу й з труднощами, та видно було, що мовою володіє добре, просто давно в ній не практикувався.
— Як колега чи як посланець?
Мавроміхаліс пронизав мене оком. Учні жартували, що навіть цикади змовкають, коли його побачать.
— Будь ласка, дайте відповідь. Чи добра наша школа?
Я нетерпляче пересмикнув плечима.
— Академічний рівень… Так. Звичайно ж.
Поспостерігавши мене ще трохи, він перейшов до суті справи.
— З огляду на її репутацію я б не хотів скандалу.
Прикметна річ — заступник говорив у першій особі, від себе.
— Треба було раніше про це подумати.
Знову мовчанка.
— В одній давній грецькій народній пісні, — порушив він тишу, — є такі слова: «Не винен той, хто краде заради хліба. Винен той, хто краде заради золота». — Питально глянув на мене, чи я втямив, до чого він хилить. — Якщо захочете звільнитися на власне бажання… Запевняю, monsieur le directeur згодиться на такий варіант. Тоді забудемо про цього листа.
— Котрий саме месьє директор?
Заступник злегка всміхнувся й нічого не сказав. Зрозуміло, від нього не дочекаєшся прямої відповіді. Дивна річ, але я — може, завдяки тому, що сидів за столом — почувався деспотичним слідчим, що допитує мужнього патріота. Нарешті він, кинувши оком у вікно, нібито недоречно зауважив:
— Наша шкільна лабораторія просто-таки чудова.
Я це знав. Знав, що після війни, коли поновилося навчання, якийсь невідомий благодійник своїм коштом обладнав лабораторію приладдям і реактивами. Поміж шкільним персоналом ходила чутка, що гроші вдалося вичавити з одного багатого колабораціоніста.
— Он воно що, — відказав я.
— Я прийшов запропонувати вам звільнитися по-доброму.
— Так, як мої попередники?
Мавроміхаліс не відповів. Я заперечно покрутив головою.
Він змінив тактику. Вже ближче до правди-матінки.