Треба було щось та й робити, поки тривало вичікування, поки досвід пережитого просочувався в повсякдення. Тож усю другу половину серпня я шукав сліди Кончіса та Лілі в Англії, щоб знайти Алісон. У такий спосіб примудрявся далі брати участь — хай незримо й на правах дублера — в маскараді та глушити нестерпну тугу за Алісон. Нестерпну, бо в мені заклюнулося й наростало нове почуття. Годі було його викоренити. Я ж бо знав, що це почуття посіяв у моїй душі Кончіс, а тепер оточив мене порожнечею й тишею, щоб воно буяло. Це почуття не відчіплялося ні вдень ні вночі. Я зневажав його, проганяв геть, доводив сам собі, що це обман, нічого більш. А воно знай розвивалося, як розвивається небажаний плід у череві, доводить вагітну до шалу, хоч подеколи переповнює їй серце… ні, я не міг сказати чим.
На якийсь час його вдавалося придушити купою листів, скиртою випитувань і домислів. Я вирішив відкинути все, що чув від Кончіса та дівчат, і не з’ясовувати, де правда, а де брехня. Прагнув попросту розшукати хоч якийсь слід, хоч якийсь знак по вмочених пальцях — спіймати на помилці цих віртуозів обману.
Газетний витинок про смерть Алісон. Інший шрифт, ніж у «Голборн ґазетт», де буцімто надруковано репортаж про самогубство і слідство.
Брошура Фоукса. Фігурує в каталогу Британського музею. Кончісових брошур там не згадано.
Воєнна історія. Лист від майора Артура Лі-Джоунза.
Шановний пане Ерфе!
Мені дуже прикро, але Ви, як самі вказали, хочете неможливого. У воєнній операції біля Нев-Шапелль взяли участь переважно відділи регулярної армії. Малоймовірно, щоб туди потрапили добровольці Кенсинґтонського полку принцеси Луїзи, навіть за обставин, які Ви описали.
Зрештою, тоді панував хаос, і наші документи далеко не повні. Я можу тільки робити припущення.
Мені не вдалося розшукати хоч якусь згадку про капітана Монтаґю. Зазвичай буває легко знайти дані про офіцерів. Мабуть, його тимчасово прикомандирували з якогось полку графства.
Де Декан. Такого прізвища я не знайшов ні в Ґотському альманаху, ні в інших джерелах. Жівре-ле-Дюк не позначено навіть на дуже детальних мапах Франції. Павука Theridion deukansii немає. Є тільки рід Theridion.
Сейдеварре. Лист від Югана Фредріксена.
Шановний пане!
Мер Кіркенеса передав мені, шкільному вчителеві, Вашого листа, щоб я написав відповідь. У Пасвікдалі є місцина Сейдеварре. Багато років тому в ній мешкала родина Нюґорів. На жаль, не знаю, де тепер ці люди й що з ними.
Мені було дуже приємно Вам допомогти.
Мені було ще приємніше від такої допомоги. Кончіс таки побував у Сейдеварре, й там щось діялося. Не всі його оповіді брехливі.
Мати Лілі й Рози. Я поїхав до Серн-Аббаса, не сподіваючись знайти там Ансті-коттедж чи взагалі щось путнє. І не знайшов. Полуднуючи в тамтешньому готельчику, я сказав господині, що колись познайомився з двома дівчатами із Серн-Аббаса, дуже милими близнятками. Шкода, забув їхнє прізвище. Жінка спантеличилася. Вона знала всіх жителів села, але ніяк не могла добрати, про кого я веду мову. Виявилося, що директор тутешньої школи не чоловік, а жінка. Очевидно, листи від неї підроблено на Фраксосі.
Шарль-Віктор Брюно. У словнику Ґроува[260] такого немає. Я спитав фахівця з Королівської музичної академії. Він ніколи не чув про Брюно, а про Кончіса й поготів.
Костюм Кончіса на судилищі. Повертаючись із Серн-Аббаса, я спинився в Ганґерфорді пообідати й по дорозі до готелю побачив антикварну крамничку. На її вітрині стояло п’ять старовинних карт таро. Одна з них зображала чоловіка, зодягненого точнісінько так, як Кончіс на тому «процесі». Навіть емблеми на плащі ті самі. Внизу підписано по-французьки «Le Sorcier» — чародій. Антикваріат був зачинений, але я записав адресу, й невдовзі мені надіслали цю карту — «чарівливу річ із вісімнадцятого сторіччя». Вперше побачивши її на вітрині, я здригнувся й розглянувся на всі боки. Хто його зна, чи не виставили її спеціально для мене, а тепер спостерігають, як я поводжуся.
«Психологи» на судилищі. Я звернувся до Тавістоцької клініки й до американського посольства. Прізвищ, що я назвав, там ніхто не знав. Гаразд, що хоч кілька інститутів не вигадано. Дальші пошуки не дали ніяких відомостей про Кончіса.
260
Джордж Ґроув (1820–1900) — англійський музикознавець, автор першого видання