Той, хто першим кинув вогняний коктейль на чорну гумову смугу з великих кілець старих і нових шин, а ще раніше у міліцейський автобус, явно був ...не воїном, але бійцем, природженим перформером — людиною творчою і рішуче налаштованою, — режисером-постановником, художником-декоратором, актором-виконавцем головної ролі в одній особі. Але він не був одинаком у своєму пориві.
Тепер, нехай навіть з відстані короткого терміну, видно, що весь Майдан був полем суцільної творчості — творчості духа, образів, міфів, самої історії держави. Події відбувалися у типово українському стилі козацького бароко, як і тоді, у ХVII–XVIII століттях, так і нині, дещо гіпертрофованому через шал почуттів. Така сама монументальність рухів як народних мас, так і окремих особистостей, експресивність форм і вислову, активне використання традиційних народних прийомів у висловах та діях — алегорій і символів, декоративності й урочистості. Сьогодні це звучить як відродження й осучаснення могутнього пристрасного архетипічного стилевого потоку, який можна означити як українське необароко.
На зміну вже звичній, дещо заскорузлій архітектоніці як суспільних взаємин, так і творчих висловів, приходить разюча атектонічність, що змінює стосунки, ставлення, погляд — немилосердно, болюче розширює свідомість й здатність прийняття та подальшого руху. Візуально виглядало все це досить химерно й мальовничо:
• потоки полум’я, що відбивалися у струменях води фонтануючого міліцейського брандспойту і танучого снігу, над усім цим — час від часу — польоти коктейльних метеоритів з палаючих пляшок;
• круглі непроникні хмари чорного диму зі спалахами коктейлів Молотова довкола стрункого ряду білих колон парадного входу до стадіону «Динамо»;
• невпинний рокіт барабанів, зроблених із металевих бочок, і періодичні постріли та вибухи феєрверкових гранат з боку «Беркута»;
а в епіцентрі турботливо закутаний, щоб не ушкодили дим і полум’я, пам’ятник легендарному українцю — футбольному тренеру.
Скільки драматизму (а трагедія з жертвами) було у ситуаціях цих напружених і часто дивних бінарних опозицій. Одна з багатьох виглядала так: вісімнадцятого-дев’ятнадцятого лютого існувала барикадова вогняна лінія біля самісінької сцени, яку самооборонці підтримували з усіх сил, втрачаючи людей, щоб захистити серце Майдану; й поруч, буквально біля вогняної барикади, пожежа, вчинена силовиками в Будинку профспілок, яку ті ж майданівці прагли загасити, рятуючи поранених зі страшного жерла палаючої будівлі.
Неспокійна гра світлотіней довкола Майдану і вдень, і вночі, панування у візуальних формах складних криволінійних обрисів алегорично транслювали, відтворювали стан душі й духу українця, який вийшов на спротив деспотичному уряду. Бурхливий розвиток подій змінював динаміку реакцій кожного з нас, пластику самого життя не лише тих, хто був чи бував на Майдані. Мінялася риторика не тільки політичного, а й повсякденного спілкування. Художня виразність слова, жесту і форми змінювалася відповідно до вимог разючих суспільних змін. Життя пересічного українця було враз знецінене правлячою верхівкою настільки, що стало безцінним, і тому демократичні засади людського буття виявилися для українців очевидними й — безумовно — їм притаманними.
Майдан став тим коном духовного життя народу, де творилося власне творче середовище, де народ став і рушійною силою, і творцем самобутніх художніх цінностей. Пісні, перфоманси, об’єкти, акції, флешмоби, плакати, оформлення кожного куточка, оголошення, малюнки, живописні твори, — виникали, народжувалися тут не лише на підйомі почуттів, а й на основі величезного духовного досвіду минулого і впевненості в тому, що тут і зараз необхідно якнайкраще робити те, на що здатен. Усе це підтримувало високий градус життя на Майдані. Такий вибух творчості народу, а з ним творчого вислову багатьох професійних художників, не просто залишає у культурній свідомості нації глибокий слід, він переналаштовує її на новітній, прогресивний самоочищувальний лад, формує новий художній смак, відмінний від закріпачувального і колись емоційно й психологічно дуже сильного радянського і пострадянського.
Широке розповсюдження фото— і відеотехніки, можливість миттєвого завантаження відзнятого і написаного в Інтернет, гостре відчуття непересічності моменту, дотичність до глобальних зрушень і смертельна небезпека для кожного, хто переступав межу барикад, (а згодом з’ясувалося, що меж барикадам не було — смерть і тортури чи ув’язнення наздоганяли людей у найрізноманітніших місцях) спровокували цікавий феномен. Майдан перетворився на таке собі неконтрольоване, децентралізоване і нережисоване необарокове (через щиру надмірність і пристрасність) «реаліті-шоу», безупинно трансльоване Інтернетом. Увесь протест відбувався практично в режимі онлайн. Тільки істинною метою цього «реаліті» була не розвага, не нажива, а перемога вільного духу, гідності і честі всього народу, і часто завдяки стільниковому та інтернет-зв’язку, виникала рятівна можливість вижити чи не бути ув’язненим… Це рішуче, жорстке (а згодом жорстоке) протистояння з перших же днів наповнилося елементами карнавалу, театральності, відвертого позування на камеру протестувальників й могутнім стихійним народним творчим началом. Така відкритість світу й безоглядна щирість перед очима мільйонів глядачів залучали на майдан людей краще за будь-яку пропаганду. До того додавалося підсвідоме відчуття, що «в гурті — то й смерть не страшна», хоча про смерть, всупереч постійному відчуттю та розумінню її загрози, ніхто й не думав. Феномен полягав у тому, що там, на Майдані перебувати було не страшно, а навіть весело і — моральна підтримка один одного була величезна, присутні там переживали щастя духовної єдності. Позитивні енергії, сподівання на краще ніби ущільнювали простір, який здавався особливо безпечним. До того ж, будь-якої миті можна було розвернутись і піти (свобода вибору існувала для кожного). Як мінімум спуститись у підземний перехід, у царство великого торгового центру з його інфраструктурою — магазинами, кав’ярнями, ресторанами швидкого харчування і виходом через метрополітен до іншого, стривоженого, але мирного світу. Кілька хвилин — і ти в паралельному бутті — безпечному, навіть байдужому до того, що нині відбувалося з тобою, що триває цілодобово на Майдані.