Довге стояння, по-суті, цілодобове життя на Майдані холодними зимовими місяцями спонукало і до утеплення, й до захисного облаштування не лише простору, а й одягу. А «домашність» і рукотворність обмундирування — саморобні маски-«балаклави», будівельні каски та мотоциклетні шоломи, медичні пов’язки і протигази, що складалася з підручних засобів, часто велосипедного чи іншого спортивного (хтось під час січневих сутичок використав навіть сноубордову дошку, щоб убезпечитись від куль), — надавали йому незвичного звучання. Задля оборони використовувались арбалети, рогатки і навіть була побудована і використана (доки силовики її не спалили) велика дерев’яна метальна машина, схожа на середньовічний требушет чи катапульту. Згодом, співробітники Національного художнього музею України забрали її, відновлену, на збереження до своїх фондів.
Майданівці тоді багатьом здавалися схожими на середньовічних лицарів у латах. Захисники перетворювалися на неповоротких, трохи кумедних, трохи загрозливих велетнів.
Це виглядало карнавально, інколи навіть бурлескно. І, як це часто буває у здоровому народному середовищі, життя було щедро просякнуте елементами гумору — жартами, кпинами, жартівливими й навіть задиристими піснями, анекдотами, що врівноважували напругу подій, холод і безсонні ночі. А наявність часу і відсутність руху вимагали виходу енергій. Тож вони логічно трансформувалися у творчість. Тому на Майдані було, як в хаті, чисто прибрано, ані недопалка, ані пляшки, — сухий закон тримали бездоганно, і, як в українській хаті бувала пофарбована кольоровими глинами призьба та розмальована господинею чи обкладена кахлями піч, прикрашений вишитими рушниками божник, так майданівці прикрашали намети та інші об’єкти розписами й написами або плакатами. А ще розписували стіни будівель гаслами, творячи революційний стріт-арт.
Стояли ж на Майдані всі верстви населення України — робітники, селяни, будівельники, військові відставники, студенти, пенсіонери, офісні працівники, айтішники, дизайнери, художники… Вони всі й були творцями тієї величезної, героїчної динамічної інсталяції, схожої на природне утворення, такий собі грандіозний енваєрмент. Усе виглядало креативно, й візуальна та інформаційна пожива медіа-творцям була велика. Саме художники звернули увагу на просторово-ритмічні та фактурні й навіть архітектурні особливості барикад та естетику усього простору Майдану.
Усі гарячі зимові місяці протистояння українського народу злочинній корумпованій владі в серці Майдану перебували митці, зокрема й художники. Вони були там насамперед як громадяни своєї країни, і не лише українці за національністю, а й росіяни, євреї, вірмени, грузини, азербайджанці, втім, усі як один — свідомі громадяни України. Перебуваючи в гущавині подій, вони малювали швидкі (Леся Хоменко), або, навпаки, ретельні, створені після довгого спілкування, виразні портрети протестувальників (Марина Соченко, Ігор Галан …). Писали плакати й оголошення, розмальовували каски та щити, створили велику шахівницю (Артем Стрембіцький), щоб можна було відволіктися, зіграти у шахи. А після перших розстрілів 21 січня, спорудили тимчасовий «Пам’ятник загиблим героям» (автор — Олег Харч) на вулиці Грушевського, між барикадами, де й полягли перші герої — вірменин з Дніпропетровської області Сергій Нігоян і білорус Михайло Жизнєвський з Білої Церкви.
Олег Смаль у досить небезпечному місці розташував свою виставку гострих і дотепних карикатур. У драматичні лютневі дні її спалили силовики.
Там же з’явилися об’єкти Єжи Коноп’є — три однакові за формою фігури-мішені. Одна мішень була «одягнена» в оранжевий з білими смугами жилет «будівельника» — такі носили журналісти, друга — в «медичний» жилет з червоним хрестом, а третя — була позначена лише жовто-блакитною стрічечкою — звичайного «вкраїнського повстанця». Усі вони опорою мали шини і кожна була прострелена цілим кетягом куль біля серця. Цинізм силовиків був безмежним: стріляли у журналістів і медиків з особливою пристрастю і глузуванням. Кількість поранених журналістів і розтрощених камер вражає, так само, як і факт численних поранень і побиття медиків. Художник такими простими засобами, використавши підручні на Майдані матеріали, лаконічно й влучно передав жорстокість й беззаконність спроб придушення народного протесту.
