(УП, 06.12.2013)
Іван Філіпович: «Коли вже почалася Грушевського і міліціонери роздягли козака Гаврилюка на морозі, ми із „Відсіччю“ та „ДемАльянсом“ поїхали до Калинівки, де розташована база спецпідрозділу „Ягуар“. Приїхали, до нас вийшов якийсь прапорщик, каже: командування немає, але це не ми робили, наших людей узагалі на Майдані немає. Вони, бідолахи, заметушились, оголосили тривогу, довкола паркана стояли солдати, а нас було машин 8-10, три десятки людей, серед них багато дівчат. А наші грізні спецпризначенці: далі не можна, у частині тривога, всі озброєні. Це було смішно — немов наші дівчата зараз кинуться, порвуть усіх разом із бронежилетами».
Пробували організовувати страйки. Щоправда, у недержавній сфері страйкувати проти влади — безглуздо, але навіть комунальні підприємства можна було спробувати підняти.
Олександр Данилюк: «Люди питали — що далі, бо поки що просто стоїмо. Ми розуміли, що розв'язка може бути кривавою і намагалися її уникнути. За 2 тижні до Нового року запустили всеукраїнський страйковий комітет. Ми знали, що існує заборгованість перед держпідприємствами із зарплатні, і хотіли підняти Південний Схід. Працювали з УДАРом, по-діловому, без піару. Була велика кампанія по радіо, працювали гарячі лінії, нібито за правовою допомогою, а там людям казали, що правова допомога тут не зарадить, зате можемо зв'язати зі страйкомом. Це була система виявлення підприємств, які мають борги із зарплатні. Декілька страйків відбулось — у Луцьку, у Дніпрі, на Кримтролейбусі, аеропорти Луганська та Чернівців зробили заяви. Київські тролейбуси виїхали на попереджувальний страйк із плакатами, і їм заплатили зарплатню. Усе нормально йшло. Але Кличко почав натягувати все на себе — всеукраїнський комітет і бла-бла-бла, а паралельно вони вийшли з процесу організаційно. Для нас це було неочікувано, бо існували домовленості. Почалися псевдострайки, які дискредитували процес, — на півгодини в обідню перерву тощо».
На окрему увагу заслуговує економічний тиск на бізнесменів, що працювали у владі. Насправді ідея бойкоту товарів та магазинів виникла ще до Революції — влітку 2013-го. Її ініціатором став громадянський рух «Відсіч».
«Активісти провели на Банковій акцію, у ході якої передали Президенту звернення з вимогами відмовитись від євразійського вектору розвитку. Про це йдеться у повідомленні руху „Відсіч“. Також активісти закликали українців розпочати кампанію бойкоту російських товарів і роздавали їхні українські та закордонні аналоги, які, на думку активістів, є кращими за російські за ціною та якістю».
(УП, 22.08.2013)
Улітку ж відбувся скандал із російською мережею «Кофе хауз», у якому брав участь один із наших свідків Іван Філіпович.
«22 серпня цього року киянин Іван Філіпович завітав до однієї з кав'ярень мережі „Кофе хауз“, де гостя обслуговували винятково російською мовою, а прохання перейти на українську офіціант проігнорував. Іван поскаржився на заклад, скориставшись сервісом client-ua.org, і поділився історією через Facebook. В одну мить випадок у столичній кав'ярні став хітом не лише соцмереж, національні медіа включно із телеканалами розповіли про неналежне обслуговування „вибагливих“ клієнтів...
Мережа надала офіційний документ із переліком запланованих змін, а саме:
1) провести адаптацію „стандартів обслуговування“ гостей „Кофе хауз“ для України та виправити формулювання пунктів, пов'язаних із мовою обслуговування (до 01.11.2013 року);
2) створити скорочений посібник нових стандартів українською мовою (до 01.11.2013 року);
3) поступово перевести внутрішнє навчання персоналу на українську мову (до кінця 2013 року);
4) здійснювати просвітницькі заходи серед працівників „Кофе хауз“ щодо культури обслуговування клієнтів залежно від мови клієнта».
(Друг Читача, 23.10.2013)
Це показало ефективність бойкоту як засобу впливу, тому одразу після початку Революції цей засіб розповсюдився на підприємства, які належали провідним бізнесменам Партії регіонів.
«На засіданні координаційного штабу львівських протестів народний депутат від ВО „Свобода“ Ірина Сех 6 грудня озвучила план дій, який сформулювали у Києві для регіонів країни. За словами Ірини Сех, Київ поставив перед Львовом та іншими регіонами, де діють Євромайдани, три завдання. По-перше, депутати Львівської обласної ради повинні прийняти рішення про недовіру голові Львівської ОДА Олегу Салу. „Юристи зараз працюють над тим, щоб ці рішення були максимально законними“, — зазначила Ірина Сех. По-друге, львів'ян і мешканців інших регіонів закликали вимагати саморозпуску фракцій і місцевих партійних організацій Партії регіонів. А у разі, якщо вони відмовляться від такого кроку, — розпочати пікет їхніх бізнесів і домівок. Окрім того, пропонується також пікетувати бізнес олігархів, які фінансують Партію регіонів. Зокрема — Рината Ахметова чи Олександра Гереги».
(Zaxid.net, 06.12.2013)
«Бойкот набирає обертів! Список фірм, торгових марок і мереж магазинів, які пропонують бойкотувати українці, щодня поповнюється».
(Ye.ua, 29.12.2013)
«12 січня 2014 року Закарпатська обласна організація ВО „Свобода“ розпочинає низку акцій з інформування населення області про об'єкти бойкоту — торгові марки, підприємства тощо, які є у власності Партії регіонів».
(Закарпаття онлайн, 11.01.2014)
«Тернополян закликають бойкотувати товари „регіоналів“».
(За Збручем, 28.01.2014)
«У Луцьку бойкот бізнесу регіоналів. Розпочали з „Епіцентра“».
(Волинські новини, 31.01.2014)
Іван Філіпович: «Ми поїхали до Вінниці, там пікетували будівельний гіпермаркет „Епіцентр“ як бізнес регіоналів. Поставили перед входом плакати, хлопці й дівчата стали у пікет. А я скористався моментом, зайшов з іншого входу, пішов до секції, де продавався мій товар. Запитав у консультанта, як продається, а він у відповідь: „Яке там продається? Ви ж бачите, що робиться!“ Отак воно було — сам проти себе воював».
Цей момент, до речі, потребує окремого осмислення — на Майдані стояло багато бізнесменів, бізнес яких страждав від протестів як прямо, так і опосередковано — зниження купівельної активності, блокування торговельних мереж, барикади на вулицях не сприяють торгівлі. Але ці люди не тільки терпіли ці збитки, а й віддавали свої гроші, час, підприємницький досвід та зв'язки на підтримку та розвиток протестів. Зокрема, у кав'ярнях у центрі Києва люди могли зігрітись і попити безкоштовно гарячого чаю у цілодобовому режимі, а після спалення Профспілок у лютому 2014 року деякі магазини та кафе віддали свої приміщення під штаби і шпиталі Революції.
До речі, працівники того самого «Епіцентру» у критичні дні лютого 2014 року допомагали медичній службі — ми це знаємо з власного досвіду. Попри блокування, попри збитки, попри те, що власники мережі належали до провладної більшості. І це не єдиний приклад.
Цікавою видається спроба економічної боротьби безпосередньо з державою.
«Львівські підприємці на чолі з Комітетом підприємств Львівщини припиняють сплату деяких податків, доки не буде сформований „Уряд національної довіри“. Про це вони оголосили 3 лютого на акції непокори біля будівлі Головного управління Міндоходів у Львівській області, куди прийшло близько 100 людей, повідомляє Zaxid.net. Як наголосив голова Комітету підприємців Львівщини Роман Зафійовський, йдеться лише про сплату тих податків, з яких фінансують силовиків, зокрема „Беркут“».