Доки ці двоє говорили і потім, коли торгівець замовк, а леді Волслі продовжувала розмову, Генрі міркував над побаченим. Він точно знав, що правильно зрозумів мізансцену, однак не її значення. Леді Волслі домовилася про зустріч із тим паном, але само по собі це не мало ніякого значення, бо вона вільно пересувалася Лондоном і водила Генрі крамницями без жодного вагання. Напруга виникла через її небажання вітатись із тим паном або через небажання знайомити його з Генрі. Важко було збагнути чи навіть припустити, чому леді Волслі не проігнорувала пана зовсім, хоча, якби вона відрекомендувала його Генрі, теж нічого не сталося б. Антиквар відновив свою участь у розмові, щоб, як видалося Генрі, уникнути дедалі довших пауз і завуалювати ніяковість. Він усвідомив, як щойно став свідком тих нюансів лондонського життя, знання яких належить іншим і ніколи йому не відкриється, хай як довго триватимуть його роздуми чи ця нарочита сцена в антикварній крамниці.
Піднімаючись сходами, на шляху до виходу він запримітив гобелен, який від часу його минулого візиту перевісили в цю частину крамниці. Тепер він здавався ще красивішим, іще дорожчим. Супутники зупинилися за спиною Генрі. Він припустив, що й вони захоплено дивляться на досконалу вишуканість кольорів, на контраст яскравих і блідих ниток, на ідеальну текстуру, що свідчила про велич минулої епохи.
— Вісімнадцяте сторіччя? — запитав він.
— Придивіться і ви самі, напевно, зрозумієте,— відповіла леді Волслі.
Торгівець підніс лампу ближче, щоб Генрі було краще видно.
— Вам подобається? — спитав Генрі, подумки цікавлячись, чи вона пам’ятає цю річ.
— Не думаю, що «подобається» — правильне слово,— відповіла вона.— Він пошкоджений і відреставрований. Деякі місця відновили зовсім недавно. Хіба ви не бачите?
Генрі уважніше вдивився в гобелен, оглядаючи жовті й рожеві нитки, що, хоч і виділялися на загальному тлі, здавалися йому так само збляклими від часу.
— Це було зроблено, щоб нас одурити,— сказала леді Волслі.
— Разючо і досить гарно,— сказав Генрі, начебто сам до себе.
— О, якщо ви не помічаєте реставрації у всій її вульгарності, то потребуєте мене навіть більше, ніж здогадуєтесь,— зітхнула леді Волслі.— Ні за яких обставин вам більше не можна самому пускатись у такі походеньки.
Генрі вирішив по якомусь часі прийти сюди знов і купити гобелен.
ГЕНРІ ПРОЩАВСЯ З ЛОНДОНОМ. Він записався до Реформ-клубу[28], приєднавшись до довгого списку, хоча й знав, що мине багато років і станеться чимало подій перш, аніж його ім’я опиниться нагорі. Йому подобалося уявляти своє майбутнє лондонське життя в комфорті та затишку Реформ-клубу, під опікою його уважної обслуги, коли все величезне місто — до твоїх послуг. Він упевнив себе в тому, що все життя був прив’язаний до Лондона, починаючи звідтоді, коли його шестимісячною дитиною привезли сюди вперше під час однієї з ранніх мандрівок батька в пошуках вічної мудрості, земних задоволень іще чогось, безіменного, але не менше духовного, чого, однак, він так і не досяг.
Із оповідей тітоньки Кейт, яка не раз про це говорила, коли Генрі був іще підлітком, він знав, що вони винаймали котедж біля Великого Віндзорського парку й були найщасливішою з родин, адже мали двох здорових хлопців, чиї щоденні витівки полонили батьків і тітку, та мали достатньо грошей, аби Генрі-старший міг присвятити своє життя пошукам правди в товаристві найвидатніших мислителів епохи чи, якщо її не знайде, принаймні, зробити свої пошуки пам’ятними, серйозними та вартими уваги. Генрі-старшого цікавила доброчесність, величезний Божий замисел, приготований Господом для кожного чоловіка. Він вірив, що кожен із нас мусить розгадати цей замисел і жити так, як ніхто до нас ніколи не жив. Його завданням у читанні, писанні, виголошенні промов і вихованні дітей було примирити відносну новизну та доброчесність кожного представника людського виду з темрявою, що оточує нас іззовні та зачаїлася всередині.
28
Реформ-клуб — суто джентльменський клуб на Пелл-Мелл у Лондоні, заснований вігами та радикалами в 1836 р.—