Генрі вже дуже давно не залишався з батьком наодинці. Під час подорожі до Бостона, Генрі-старший почувався ніяково, не впевнений у тому, що варто ділитися зі своїм другим сином думками про те, які зміни чекають на Америку по закінченні війни — єдине, що на той час його цікавило. Він був переважно мовчазним, але не заглибленим у себе. Батько мав вигляд людини, чий мозок працює, людини, котра от-от досягне якогось грандіозного висновку. Коли вони прибули до Бостона, Генрі-старший, здавалося, відчував значні труднощі в пересуванні, більші, ніж у Ньюпорті, наче в мегаполісі його впевненість у собі послабшала чи дерев’яна нога поважчала.
На губах лікаря Річардсона грала світла напівусмішка, вона ж світилася й у його очах і не сходила з його дбайливо виголеного обличчя, коли він дивився на свого пацієнта. Лікар уважно слухав, коли Генрі-старший почав оповідати про те, як довго вони їхали, скількох дітей він має, якою є їхня ситуація та яким вбачає майбутнє Америки. Але поступово усмішка зникла з лиця лікаря, змінившись похмурістю. Холодно дивлячись на Генрі-старшого він чекав, коли той закінчить. Та коли стало ясно, що батько не збирається закінчувати своєї промови, він просто розвернувся і пішов до свого пацієнта. Помахом рук лікар наказав Генрі зняти верхній одяг. Помітивши, як син роздягається, батько спинився на півслові, але лікар подав йому стільця і жестом запросив сісти. Генрі вже роздягся до пояса, а лікар так і не сказав жодного слова. Він примусив Генрі підняти руки вгору й почав старанно оглядати його статуру: кістки рук, плечі, ребра. Потім на дотик уважно обстежив хребет. Пізніше змусив Генрі долілиць лягти на тапчан і повторив усе знову. Після цього жестом наказав зняти решту одягу, крім кальсонів, і чутливими пальцями обмацав і обдивився кістки стегон і тазу, ще раз пробігся хребтом, ребрами та плечима, сильно натискаючи, аж Генрі скривився.
Генрі чекав, що його запитають, де болить і наскільки сильно, і вже приготувався відповісти, та лікар Річардсон нічого не запитував, а мовчки й методично обстежував його тіло уважними та чіпкими пальцями, мнучи та натискаючи. Зрештою, він підійшов до раковини, намочив руки, вимив їх із милом, а потім витер насухо рушником. Він віддав Генрі його одяг і схвально кивнув, коли той почав одягатися. Сам же виструнчився на повен зріст.
— Тут немає нічого такого, чого не вилікував би день добрячої фізичної роботи,— сказав він.— Зарядка. Рано вставати, багато гуляти. Цим не можна вилікувати більшості хвороб, але цьому юнакові такого лікування буде досить. Він — у чудовому стані, на нього чекає довге життя. Мені доведеться узяти з вас плату, сер, за цю добру новину. Із вашим сином усе гаразд, а я не роблю поспішних висновків. Моя думка базується на тридцятирічному досвіді спостережень.
Коли Генрі нахилився, щоб узяти свій піджак, лікар Річардсон міцно вхопив його за карк великим і вказівним пальцями, аж хлопцеве лице скривилося від болю і він спробував відкинути лікареву руку, та той лише сильніше стиснув пальці. Він мав сильні руки.
— Рано вставай, багато гуляй,— повторив він.— Іще багато років ніхто не дасть поради, кращої за цю. А тепер — додому.
І досі, навіть по стількох роках, Генрі думав, що ненавидить лікарів, і з величезним задоволенням у своїй «Вашингтонській площі»[38], описуючи звички одного з найнеприємніших представників цієї професії, лікаря Слоупера, він використав деякі найбільш огидні риси та вислови лікаря Річардсона. Він серйозно подумував, чи не спричинився той пам’ятний візит, сповнений грубості та приниження, до реального болю у спині, що його Генрі відчував і понині. Він часто мав запори й у цьому теж звинувачував лікаря Річардсона, тому тримався подалі від будь-яких лікарів, аби вони не наслали на нього якогось серйознішого захворювання.
КІЛЬКА РАЗІВ НА ДЕНЬ Генрі дивився на надіслані Вільямом світлини, що їх він залишив на столі в одній із нижніх кімнат Лемб-Хауса, і зі зростаючою цікавістю розглядав місце у Бостон-Коммон, на якому було встановлено монумент слави. Його ім’я теж могло б бути серед загиблих або скалічених і зараз би стало предметом гордості для брата й усіх, хто залишився жити.