— Авжеж,— відповів Генрі.
Вони мовчки чекали, коли повернеться Сміт. Генрі раптом усвідомив, що прямо зараз не зможе змінити теми, щось у тоні Лілі Нортон заважало це зробити.
— Я вважаю, вона заслуговувала на краще життя,— сказала гостя,— та не судилося.
У її останніх словах не відчувалося ні сліду смирення чи прийняття, лише звинувачення та гіркота. І тут до Генрі дійшло, що вона заздалегідь спланувала цю розмову, що все, що зараз відбувається в його маленькій їдальні було майстерно розіграно Лілі. Щосекунди він поглядав на двері, чекаючи Сміта, котрий, хай і п’яний, своїм поверненням перерве цю силувану розмову, в якій не уникнути гнітючих пауз.
— Ми всі були з нею того літа,— продовжила Лілі,— і вона була такою зайнятою, мала стільки мрій і планів. Ми всі пам’ятаємо, якою щасливою вона була, попри схильність до меланхолії. Але її щастя розбилося вщент.
— Так,— сказав Генрі.
Сміт відчинив двері. Позад нього було видно Бурджесса Нокса. На Бурджессі був піджак, завеликий для нього. Хлопець мав вигляд волоцюги. Сміт ніс таріль із м’ясом і рухався так, наче геть знесилів. Бурджесс ішов позаду, несучи інші тарілки. Лілі Нортон обернулась і секунду вивчала слуг, а Генрі відчув, що вона миттю збагнула все, що відбувається у Лемб-Хаусі. Уся її субтильність і самоконтроль щезли. Тепер вона мала вкрай насторожений вигляд, а усмішка на її губах, коли Лілі подивилася на нього, була силуваною. Саме тоді Сміт вирішив долити у її келих вина, але рука його тремтіла. Три пари очей безпомічно дивились, як струмінь вина б’є у стінку й переливається через край, а коли Сміт спробував виправити становище, скількись червоної рідини потрапило прямо на скатертину. Тоді він відступив від столу і пішов до дверей. Смітові рухи зробилися непевними та якимись наче старечими. Він вийшов із кімнати, лишивши Бурджесса Нокса прислуговувати за столом.
Вони їли мовчки. На зміну темі, що її Генрі бажав змінити, прийшла така, про яку узагалі не можна згадувати. Він розумів, що, коли поставити Лілі якесь пряме питання про її плани чи про тітку, вона розсміється йому в очі чи розгнівається. Він поклав собі нічого не казати. Нехай сама вирішує, про що говорити.
По якомусь часі Лілі заговорила.
— Не думаю, що вона приїхала б до Венеції, якби шукала усамітнення. Це — не те місце, де хочеться бути самій, тим паче, узимку.
— Так, можливо, для неї мудрішим було б переїхати,— сказав Генрі.— Важко судити.
— О так. Вони з місіс Кертіс удвох думали, що ви плануєте винайшли pied-a-terre[48] у Венеції,— сказала Лілі.— Здається, вони навіть якийсь час вели для вас пошуки.
Генрі розумів, до чого вона веде, і знав, що необхідно її зупинити.
— Боюсь, вони не зовсім правильно зрозуміли моє захоплення тамтешніми місцями,— сказав він.— Так, я завжди, коли був у Венеції, мріяв про володіння цим прекрасним містом на воді, хоча б у формі краєвиду з вікна. Та його принадами, на жаль, можна насолоджуватися лише короткий час. Решта — рутина, яка називається роботою, і вона висуває свої вимоги.
Вона дивилася на нього темним і прискіпливим поглядом, у якому, проте, Генрі вловив натяк на симпатію. Лілі всміхнулась.
— Так, можу собі уявити,— сказала вона ущипливо.
НАСТУПНОГО РАНКУ ГЕНРІ сказав місіс Сміт передати своєму чоловікові, щоб він залишавсь у ліжку, де упродовж дня його огляне лікар. Ланч мусить подати покоївка, а допоможе їй Бурджесс Нокс, якому необхідно знайти піджак відповідного розміру. Генрі попросив місіс Сміт вийти з ним до саду, бо знав, що Лілі Нортон пише листи в кімнаті, вікна якої виходять на інший бік, а значить, гостя не зможе бути свідком подальшої сцени. Йому хотілося глянути на кухарку в яскравому денному світлі, і коли він це зробив, то побачив, що більше не допустить її до своєї кухні, бо місіс Сміт і не подумала змінити свій давно не праний одяг.
— Напевно, ваша гостя усим задоволена,— сказала вона.— Вірю, що вона має усе необхідне й ні на що не скаржиться.
Її тон був майже образливим. Коли Генрі зрозумів, що вона збирається сказати ще щось, він не дав цього зробити, підвівши свою праву руку, а потім злегка вклонився і пішов у будинок.
Він знайшов Бурджесса Нокса й попросив його негайно дізнатися в місцевих крамарів прізвище сестри місіс Сміт, яка живе у будиночку садівника в Ешфорді. Бурджесс швидко повернувся і сказав, що тепер її звати місіс Тикнор. Коли Генрі вже зібрався йти до свого кабінету, Бурджесс торкнувся його плеча, приклав палець до губ і жестами покликав до саду.
48
Pied-a-terre