Чоловік нахмурився не розуміючи про, що йде мова. Артур не міг точно сказати чи він не може зрозуміти, чи просто не чує.
— Зараз я піднімусь, — крикнув Артур. — Нікуди не йдіть.
Він зліз з маленької платформи і спустився донизу по спіральних кілочках, діставшись землі вже захеканим.
Артур почав прокладати маршрут до стовпа, на якому сидів старий, але раптом зрозумів, що трохи дезорієнтувався поки спускався донизу, а тому не знав напевно, котрий із них саме той.
Він озирнувся навколо в пошуках прикмет на землі і таким чином вияснив де потрібний стовп.
Артур видерся на нього. Це був не той.
— Чорт, — промовив він.
— Вибачте! — крикнув Артур, чоловікові, який тепер сидів прямо перед ним, але на сорок футів далі.
— Трохи заблукав. Я за хвильку доберусь до вас.
До низу Артур спустився весь розпашілий і стурбований.
Коли він, задиханий і спітнілий, дістався до вершини стовпа, який, він знав це напевно, був саме тим, то зрозумів, що чоловік якимось чином просто знущається з нього.
— Чого ти хочеш? — роздратовано крикнув чоловік.
Тепер він сидів на вершині стовпа, в якому Артур впізнав той, на якому не так давно їв свій сендвіч.
— Як ви туди дісталися? — крикнув Артур роздратовано.
— Ти думаєш я тобі отак зразу і розкажу те, на вияснення чого я витратив сорок весен, літ і осеней на вершині стовпа?
— А як щодо зим?
— Яких зим?
— Ви сидите на стовпі взимку?
— Тільки через те, що я просидів на стовпі більшу частину свого життя, — промовив чоловік, — не значить, що я ідіот. Взимку я йду на південь. В мене є хатинка на узбережжі. Там я сиджу на пічній трубі.
— У вас є якісь поради для туристів?
— Так. Придбай собі пляжний будинок.
— Розумію.
Чоловік перевів погляд на сухий, гарячий, зарослий чагарником ландшафт. Звідси Артур побачив стару леді, маленьку цятку в далині, яка танцювала туди й назад відбиваючи мух.
— Бачиш її? — раптом озвався старий чоловік.
— Так, — відповів Артур. — Я навіть з нею консультувався.
— А вона до біса багато знає. Я отримав пляжний будиночок саме через те, що вона відмовилась від нього. Що вона тобі порадила?
— Робити прямо протилежне до того, що робила вона.
— Іншими словами, придбати будинок на узбережжі.
— Припускаю, що так, — невпевнено сказав Артур. — Ну, можливо я придбаю собі колись.
— Хммм.
Горизонт розпливався від хвиль тепла, які надходили від розпеченої землі.
— Дасте, ще якусь пораду? — запитав Артур. — Ще щось крім порад щодо нерухомості?
— Пляжний будинок це не просто нерухомість. Це стан душі. Він повернувся і поглянув на Артура.
Дивно, але тепер лице чоловіка знаходилося лише за кілька футів. З одного боку здавалося, що він мав зовсім нормальну форму, але його тіло сиділо зі схрещеними ногами за сорок футів, в той час, як лице знаходилося за два фути від Артура. Не рухаючи головою, і, здається не роблячи нічого дивно, він встав і переступив з одного стовпа на верхівку іншого. Чи це було від спеки, подумав Артур, чи простір мав зовсім іншу форму для нього.
— Пляжному будинку, — сказав чоловік, — не обов’язково навіть стояти на пляжі. Хоча там мабуть найкраще. Всі ми любимо перебувати, — почав він, — у граничних умовах.
— Справді? — здивувався Артур.
— Там де пісок зустрічається з водою. Де земля зустрічається з повітрям. Де тіло зустрічається з розумом. Де простір зустрічається з часом. Ми любимо стояти на одному боці і дивитися на інший.
Артур був страшенно задоволений. Він почув саме те, що йому обіцяли у брошурі. Ось перед ним чоловік, який здавалося рухався через щось типу просторів Ешера[9], і говорив про глибокі і важливі речі.
Це виглядало страшнувато. А тепер чоловік переміщався зі стовпа на землю, із землі на стовп, зі стовпа на стовп, зі стовпа на горизонт і назад: творячи повний безлад з просторовою уявою Артура.
— Будь ласка, зупиніться! — раптом вирвалося в Артура.
— Що не витримуєш, га? — посміхнувся чоловік.
Без найменших зусиль він тепер сидів з нову на тому ж місці, за сорок футів від Артура, схрестивши ноги.
— Ти прийшов до мене за порадою, але не можеш впоратись з тим, чого не усвідомлюєш. Хммм. Що ж, значить мені треба розповісти тобі щось таке, що ти вже знаєш, але воно має звучати по новому, так? Все як завжди. Він зітхнув і сумно подивився в далеч.
— Звідки ти хлопче? — запитав чоловік.
Артур вирішив бути розумнішим. Він був уже ситий по горло тим, що всі, кого він зустрічав на шляху, вважали його за цілковитого йолопа.
9
Мауріц Корнеліс Ешер — художник-графік, який досліджував пластичні аспекти понять нескінченності і симетрії, а також особливості психологічного сприйняття складних тривимірних об'єктів.