— Він подався до радіостудії, — відповіла Кетнесс.
— Збирається оголосити надзвичайний стан, — додав Малкольм. — Маємо атакувати Макбета негайно, допоки в нас є можливість діяти згідно з наказами мера. Щойно надзвичайний стан буде оголошено, ми перетворимося на злочинців-революціонерів, і всі ці люди від нас відвернуться. — 3 цими словами він кивнув на натовп.
— Макбет забарикадувався в казино, — промовила Кетнесс. — Загинуть люди.
— Так, можуть загинути люди, — сказав Малкольм, беручи в руки мегафон.
— Мої дорогі городяни! Чоловіки та жінки! Займіть свої бойові позиції!
Натовп побіг до барикади біля підніжжя сходів. Люди прилаштували свої гвинтівки та автомати на дахи автомобілів, засіли за спецназівським броньовиком та пожежною машиною і взяли під приціл казино «Інвернесс».
Малкольм націлив мегафон у тому ж напрямку.
— Макбете! До тебе звертається заступник старшого комісара Малкольм. Ми знаємо, і ти знаєш також, що твоє становище безнадійне. Все, що ти можеш зробити, — це скоритися обставинам. Тому звільни заручника й здавайся. Я даю тобі одну — повторюю: одну — хвилину.
— Що він сказав? — гукнув Сейтон.
— Сказав, що дає мені одну хвилину, — відповів Макбет. — Тобі його видно?
— Так, він стоїть нагорі сходів.
— Олафсоне, візьми свою гвинтівку і заткни йому рота.
— Ви хочете сказати, що…
— Так, саме це я і хочу сказати!
— Слава Макбету! — вигукнув Сейтон і засміявся.
— Помовчи, Сейтоне, — сказав Макбет.
Дафф поглядав то на гору, то на свого годинника, то на людей довкола нього. Його руки та плечі нервово сіпались, а коліна та литки почали тремтіти. Окрім шістьох добровольців-спецназівців та деяких полісменів, натовп складався з людей мирних професій — клерків та пожежників, яким жодного разу не доводилося стріляти у ворога. Або самим потрапляти під обстріл. Але вони все одно сюди прийшли. Попри брак підготовки, вони палали бажанням пожертвувати своїми життями. Він відрахував останні три секунди.
Але не сталося нічого.
Дафф обмінявся поглядом з Малкольмом та знизав плечима.
Малкольм зітхнув і знову підняв мегафон.
Раптом Дафф почув удар.
Малкольм відступив назад, мегафон випав у нього з рук і заторохтів по сходах.
Дафф і Флінс зреагували миттєво, кинувшись до Малкольма і закривши його собою, коли той падав на землю. Дафф помацав рукою, шукаючи кров та пульс.
— Все нормально, — простогнав Малкольм. — Піднімайтеся. Він вцілив у мегафон. І все.
— Коли ви наказали заткнути йому пельку, я так зрозумів, що треба було заткнути її назавжди, — крикнув Сейтон. — А тепер вони подумають, що ми злякалися, що ми слабкі.
— Ти зрозумів неправильно, — відказав Макбет. — Тепер вони переконалися, що ми не жартуємо, але ми не божевільні. Якби ми вбили Малкольма, то це дало б їм привід атакувати нас з усім шаленством людей, упевнених у своїй правоті. А так вони й далі вагатимуться.
— Вони все одно нападуть, — зауважив Олафсон. — Погляньте, он наш броньовик. Він наближається.
— Що ж, це міняє ситуацію. Старший комісар має право на самозахист. Сейтоне!
— Слухаю!
— Надай слово братам Гатлінгам.
Дафф визирнув з-за «Берти» на незграбний броньовик під назвою «Зондерваген»,[5] що повільно рухався через майдан до казино «Інвернесс». З його вихлопної труби йшов густий чорний дим дизельного двигуна. Вироблений в Німеччині броньовик був обшитий сталевими плитами і мав куленепробивне скло. План Рікардо грунтувався на стандартній тактиці. Шестеро спецназівців-добровольців мали під’їхати в броньовику до парадного входу, вийти і вистрелити балонами зі сльозоточивим газом у вікна, а потім увірватися всередину в протигазах. Слабкою ланкою плану був той момент, коли вони мали вискочити з авто і вистрелити балонами. Це забере лише кілька секунд, але саме в ці секунди треба, щоб їх прикрили вогнем решта добровольців.
Рація Малкольма затріскотіла, і в ній почувся голос Рікардо.
— Вогнева підтримка через три… дві… одну…
— Вогонь! — гаркнув Малкольм.
З-за барикади почулися постріли, схожі на гуркіт барабану. «Надто маленького барабану», — подумав Дафф. За мить цей гуркіт потонув у витті, яке почулося з протилежного боку.
— Господи Ісусе, — прошепотіла Кетнесс.
Спершу це було схоже на дощ, який здійняв пилюку на бруківці перед «Зондервагеном». А потім дощ із тріскотом влупив по радіаторній решітці автомобіля, його броньових плитах, лобовому склу та даху. Броньовик неначе зігнув коліна і присів.