Ян теж вилив Сему душу. Він розповів йому про свою лісову хижу, про те, як будував її, як проводив у ній найщасливіші миті свого життя. І зараз він ще з більшим завзяттям збудував би нову. Ян розумів, що Сем майстерно володіє інструментами й тверезо мислить. Пригадуючи радісні дні у долині, Ян запропонував:
— А давай зведемо хатину в лісі біля струмка? Твій тато не розсердиться?
— Ні, не розсердиться, якщо це не заважатиме нашій роботі.
III. Вігвам
І вже наступного дня хлопці вирішили взятися за справу. Після роботи вони подалися в ліс на пошуки місця для майбутнього табору.
Неподалік ферми луг перерізав потічок, який із дзюркотом зникав у лісі. Береги, вкриті буйною травою, ховалися в густих кедрових заростях, де струмок поглинало болото. Тут важко було проходити, але Сем запевнив, що за кедровим гаєм є чудовий горбок. І справді, за сто ярдів підвищення ніби наскрізь проходило через ліс і вклинювалось у болото. Чудове місце для біваку[5] — високе, сухе, захищене пралісом.
Ян був у захваті, і цей захват передався Семові — він вже було поривався будувати, та Ян сказав:
— Семе, ми будемо індіанцями, а не білими мисливцями. Індіанці значно спритніші.
— Дурниці, — відповів Сем. — Тато казав, що білий вправніший за індіанця.
— Дурниці! — спалахнув Ян. — Білому мисливцю годі шукати слід ноги в мокасині на гранітній скелі. Білий мисливець не виживе у лісі, маючи лише ніж. Білий мисливець не вміє стріляти з лука і ловити звірів саморобним сільцем! Йому не під силу зладнати човника з березової кори.
Трохи випустивши пару, Ян повів далі:
— Семе, ми ж хочемо стати найкращими мисливцями? Тоді давай жити, як справжні індіанці, й робити все, як вони.
Сем погодився «спробувати» — пропозиція була вельми заманливою.
Тоді Ян нагадав:
— Індіанці живуть у тіпі. Тож і нам слід поставити тіпі!
— О, це було б чудово, — сказав Сем, який бачив на картинках житла індіанців. — А з чого ми його зробимо?
— От слухай, — відповів Ян. — Індіанці з долин роблять тіпі зі шкур, а індіанці, що живуть у лісах, будують житла з березової кори — повчав Ян, задоволений тим, що настала його черга керувати.
— Але ж тут не знайдеш ні шкур, ні березової кори навіть на тіпі для бурундука, щоб той гриз у ньому горішки.
— А ми візьмемо кору в’яза.
— Тоді інша справа. — відповів Сем. — Узимку ми зрубали багато в’язів, і тепер легко можна зняти з них кору. Але спершу розробімо план.
Янові така пропозиція здалась дуже слушною — сам би він до цього не додумався, Сема ж було привчено працювати обдумано.
Ян накреслив на гладенькому стовбурі контур індіанського тіпі, як він його пам’ятав.
— Ось таке воно за формою. Жердини трохи висунуті, тут отвір для диму, внизу — двері…
— Схоже на те, що ти його ніколи не бачив, — одразу в лоб видав Сем. — А втім, спробуємо. А який розмір?
Вирішили, що цілком вистачить будівлі восьми футів заввишки і завширшки. За декілька хвилин Сем зрубав чотири десятифутові жердини, обтесав їх, а Ян переніс на галявину біля струмка.
— А чим їх зв’язувати? — запитав Ян.
— Мотузком, чим же ще!
— Ні, мотузок не годиться, ми все маємо брати з лісу.
— Придумав! — вигукнув Сем. — Коли тато городив тин навколо саду, то зв’язував кожну пару кілків угорі вербовою лозиною.
— Як я міг забути! Точно! — зрадів Ян.
І хлопці миттю взялись до роботи. Вони силкувались зв’язати докупи верхні кінці жердин гнучкими вербовими лозинами, та в них нічого не виходило — лозини розповзались, щойно їх відпускали. Слизькі прутики раз у раз зісковзували й падали на землю. Хлопці вже було зовсім втратили надію і думали поскріплювати бруси трав’яними джгутами, як раптом почули в себе за спинами чиєсь невдоволене фиркання. Вони обернулись і побачили Вільяма Рафтена, який стояв, заклавши руки за спину — в такій позі, ніби стежив за ними не одну годину. Хлопці сторопіли. Рафтен мав звичку з’являтись там, де щось затівалось і ця справа йому не подобалась, і ніщо не зупиняло його висловити своє невдоволення. От і зараз хлопці завмерли, затамувавши подих в очікуванні реакції Вільяма Рафтена. Звісно, коли б вони гаяли отак робочий час, він розгнівався б і відіслав їх додому, але ці години були відведені їм на розваги. Тому Рафтен лиш запитливо подивився на них і протяжно гукнув:
5
Бівуак (бівак) — зупинка для відпочинку або ночівлі військ (туристів) у польових умовах.