Раптом у дядька спалахнула підозра: він опустив рушницю і сказав Смітові:
— Поклади біля шкурок свої п'ятдесят доларів.
— All right, all right! — купець знизав плечима і, перелічивши банкноти, поклав їх на стіл.
Але дядько ще не був задоволений і вдався до присутніх:
— Ви всі чули умови закладу? Можете їх засвідчити?
— Можемо! Звичайно! Можемо! Go on![9] — загукали звідусіль.
Тільки тоді дядько вистрелив. Він цілив точно в самісіньку середину гусячого табунця. Гримнув постріл, злякані гуси злетіли з голосним ґелґотінням. Поволі розтанув дим. Кільканадцять пар очей напружено вп'ялось в птахів. Ніхто не ворухнувся. Всі мов заніміли. Гуси були злякані, але цілісінькі; жоден птах не впав на землю, жоден не був навіть поранений.
— Ти програв заклад! — зареготав Сміт, впевненим рухом згортаючи гроші й шкурки.
Дядько чув його голос, мов крізь стінку. З опущеною рушницею, з дула якої ще йшов дим, з обвислою нижньою щелепою, він стояв, наче вдарений громом. Очі його майже викотилися з орбіт.
В крамниці залунали ущипливі вигуки. Люди сміялися з індійця.
— Алкоголік! П'яна морда! Червоний п'янюга! — хльоскали його глумливі слова.
Дядько отямився лише тоді, коли до нього підійшов Сміт з виразом удаваного співчуття на обличчі та з чаркою рому в руці.
— На тобі! Випий, щоб сльози не капали! — мовив купець з погано прихованою іронією.
Дядько мимоволі похитав головою і відвернувся. Згорбившись, він мовчки вийшов з крамниці, під глумливий регіт присутніх.
Як він повернувся до табору, Гучний Грім не пам'ятав. В наметі звалився на постіль і довго лежав з широко розкритими очима. Того дня він ні до кого не говорив і ніхто не обзивався до нього. Незабаром увесь табір знав про нещасливий заклад та про дядькову поразку. Деякі співчутливо похитували головами, інші крадькома глузували. Пошана, яку він завоював за останні дні, розвіялась, мов пух.
Надвечір дядько пішов далеко з табору і сів на високому березі Міссурі. Кілька годин сидів він там у тяжкій задумі, не відриваючи погляду від хвиль.
Лише пізно вночі повернувся він до свого намету, тихцем, щоб ніхто не бачив.
Наступного дня Гучний Грім прокинувся свіжий та бадьорий. В очах його палала рішучість. Він почистив і зарядив рушницю й наказав дружині приготувати в'язку шкурок на продаж.
— Невже ти знову підеш у селище? — злякалася дружина.
— Піду! — буркнув Гучний Грім. — Не турбуйся про мене. Нічого поганого зі мною не станеться.
— Не заходь до цього диявола Сміта.
— От якраз до нього я й зайду.
— Нічого не пий сьогодні.
— Буду пити! Не в'язни!
Дядько пішов. Все відбувалося так, як і напередодні. Дядько заглянув у кілька крамниць, трохи поторгувався за свої шкурки, але не продав їх і кінець кінцем з'явився до Сміта. Так само, як і вчора, він кинув в'язку шкурок на стіл і поставив рушницю біля стінки.
— Хелло, дорогий мочимордо! — зрадів Сміт, побачивши його. — Ну що, знову поб'ємося об заклад?
— Goddam you, не глузуй з мене! — зарипів зубами дядько і тяжко впав на лаву.
— Ти втомлений, Гучний Громе! — із удаваним співчуттям сказав купець.
— Так, це правда.
— Певне, баба дала тобі духу? Від такої втоми найкращі ліки — чарочка рому. Але щиро раджу тобі, сьогодні вже не пий.
— От якраз на злість тобі вип'ю. Налий мені! — наказав дядько.
Сміт лицемірно підняв очі вгору і вигукнув:
— Бог і ви, джентльмени, будьте свідками, що я не радив йому пити! Але він хоче рому…
В крамниці було кілька білих траперів. Купець налив чарку і підніс дядькові, який зараз же подав йому долар і попередив:
— Здачі не давай. Хай буде на потім.
— Як хочеш.
Сміт глянув на шкурки:
— Скільки ти хочеш за них?
— Не продам тобі.
— Дам п'ятдесят.
— Ні.
— All right, all right! — і Сміт відійшов з виразом прибільшеної поблажливості, наче перед ним була вередлива дитина.
В крамницю заходило дедалі більше людей, той хотів щось купити, той випити горілки і насамперед поговорити. Деякі були тут напередодні. Впізнавши дядька, вони вітали його глумливим «хелло!». Дядько, як завжди, з захопленням спостерігав жвавий рух у крамниці. Після другої чарочки рому він сперся ліктем на лавку, майже ліг на неї, і з бездумним усміхом на обличчі слухав і дивився на людей. Про свої шкурки і рушницю він, здавалося, зовсім забув.