Але ж Карлсон ось заявив, що дуже любить смачні тюфтельки. Отже, треба конче дістати їх, а то він образиться й не захоче більше прилітати до Малого. О, скільки тепер залежало від маминих тюфтельок!
— Почекай хвильку, — мовив Малий, — я побіжу до кухні по тюфтельки.
Карлсон задоволено кивнув головою.
— Чудово! — вигукнув він. — Чудово! Тільки мерщій біжи! Адже картинами не наїсися.
Малий помчав до кухні. Там біля плити стояла мама в картатому фартусі і смажила смачні-пресмачні тюфтельки в підливі.
Мама підтрушувала над полум’ям велику сковороду, а в ній було повно-повнісінько чудових підсмажених кульок із м’яса.
— Це ти, Малий? — сказала вона. — Скоро будемо обідати!
— Мамо, можна мені взяти в тарілку кілька тюфтельок і понести до своєї кімнати? — попросив Малий якнайніжнішим голосом.
— Зараз, синку, ми сядемо до столу, — відповіла мама.
— Я знаю, але все одно дайте… Після обіду я вам поясню, навіщо вони мені.
— Ну добре, візьми.
І мама поклала на тарілочку шість тюфтельок.
О, як вони смачно пахли! І які були гарні, рум’яні — саме такі, як і треба.
Малий обережно взяв тарілочку обома руками, поспішився до своєї кімнати й вигукнув, відчиняючи двері:
— Ось я, Карлсоне!
Та Карлсон кудись зник. Малий стояв з тюфтельками і не знав, що йому робити. Карлсона ніде не було видно.
Малий був страх який розчарований, все відразу стало йому таке нудне.
— Він полетів, — сказав Малий сам до себе. — Полетів…
Аж нараз…
— Пік! — почулося звідкись. — Пік!
Малий оглянувся довкола. На його ліжку майже в ногах щось невеличке ворушилося під ковдрою і пищало:
— Пік! Пік!
За мить з-під ковдри визирнуло лукаве Карлсонове обличчя.
— Ха-ха-ха! — засміявся він. — Ти сказав: «Він полетів»! «Він полетів», — ха-ха-ха! А я зовсім не полетів. Я просто сховався.
Тут Карлсон побачив тюфтельки і миттю крутнув гудзика на животі. Моторчик загув, і Карлсон плавно залетів з ліжка просто до тарілочки. Він на льоту схопив тюфтельку, піднявся під стелю і вдоволено закружляв навколо лампи.
— Смачні, — сказав він. — Страх які смачні! Навіть важко повірити, що їх смажив не найкращий у світі кухар. Але це правда, нічого не скажеш, — додав Карлсон. Він знову шугнув униз до тарілочки й схопив ще одну тюфтельку.
Тієї миті з кухні почувся мамин голос:
— Малий, зараз будемо обідати, швиденько мий руки й ходи!
— Мені треба йти, — сказав Малий Карлсонові й поставив тарілочку додолу. — Та я скоро повернусь. Обіцяй, що ти почекаєш на мене.
— Добре, але що я робитиму, поки тебе не буде? — спитав Карлсон. Він шугнув униз і приземлився біля Малого. — Мені ж треба якоїсь розваги. В тебе немає ще одної парової машини?
— Ні, — відповів Малий, — машини немає, але ти можеш погратися моїми кубиками.
— Давай їх сюди! — звелів Карлсон.
Малий дістав із шафки, де він тримав свої іграшки, будівельну коробку. То була справді чудова будівельна коробка — з деталями найрізноманітнішої форми. З них можна було спорудити що завгодно.
— Ось маєш, — мовив він. — 3 цього можна зробити й машину, й кран, і все, що хочеш…
— Невже найкращий у світі будівельник не знає, що можна з цього спорудити, а що ні? — перебив його Карлсон.
Він запхнув до рота ще одну тюфтельку і заходився біля коробки з кубиками.
— Побачимо, побачимо, — сказав він і висипав усі кубики з коробки на підлогу.
Малому треба було вже йти, хоч він залюбки лишився б подивитися на роботу найкращого в світі будівельника.
У дверях Малий ще раз оглянувся на Карлсона й побачив, що той сидить на підлозі біля купи деталей і задоволено мугикає собі під ніс:
Гей, який я спритний!