Єпіфаній схопив голову в руки і заскиглив, завив: він уздрів в одну мить, як горить не один Батурин, а вся Україна з краю до краю. Котиться степами полум’я, пожирає доми, сади, села, міста, ліси, і тягнуться валками чорні погорільці, гнані русявими ординцями, на північ у тихе рабство. Нема вже ніякої надії на волю, тільки б зберегти життя хоч одній парі вигнанців, що могли б колись повернутися в Україну й розпочати новий рід. Хто має зберегти себе — я? Яким коштом?
І тут ревнув Єпіфанієві у вуха громовий голос, що обнадіяв і злякав: «Феофанові можна, а тобі — ні?!»
Чернець викрикнув ці слова вголос, і засміявся Меншиков:
— То чи ж маю я гріх?
— Ні, ні, ні! — застогнав Єпіфаній, б’ючи головою об підлогу. — Ви не маєте гріха, ви такі страшні, що навіть не знаєте, що таке гріх!
Потім Єпіфаній підвівся і прошепотів зшерхлими губами:
— У Батурині жив Месія. Невже то був Войнаровський? Що сталося з ним?
Квасно скривився Меншиков і погордливо глянув на Єпіфанія.
— Месія з хохлів? Це ти вже мариш, втомився, мабуть… Тільки Московія — Третій Рим — несе світові месіянство. Вся Московія — не один чоловік! Визволення несе народам, порятунок.
— Від чого?
— Від вигаданих ваших свобод… Ти ж освічена людина — невже не розумієш, що тільки в неволі може бути сякий–такий порядок?
— Але ж і перший, і другий Рим, гинучи від невільного порядку, народжував свого Месію — Ісуса, Магомета. Мусить і Третій Рим зродити Спасителя — чей пропадає в неволі людський дух!
— Що може вчинити Месія?
— Привести народ до каяття.
— І властителів?
— Перш за все.
— Тоді відпусти мені батуринський гріх: якщо я вбив у Батурині українського Месію — можу спокійно доживати віку. Імперія, в якій розкаюються властителі, перестає бути імперією… Слава тобі, Господи: українські спасителі в темниці.
— Як вам вдалося спіймати Войнаровського?
— Cherche la femme[191], — розвів руками Меншиков. — Я сам неписьменний, проте французьку мову знаю і єсьм академіком Кембриджського університету, про що мені сповістив сам Ісаак Ньютон! Європа без нас обійтися не може — місія наша така. Ми повинні йти вперед і вперед — до останнього моря. Ні Чингісхан, ні Батий не дійшли — нам передоручили… А Войнаровський що — комашка. Ми його спіймали в Гамбурзі, в ліжку однієї красуні…
— З Мазепиним скарбом? — боязко спитав Єпіфаній.
— Ти, бачу, все знаєш, і це добре… Не потрапило нам до рук гетьманське золото. Тому й тримаємо вже більше семи років Войнаровського у Петропавлівській фортеці, може, хтось зголоситься зі скарбом — виміняємо. А тобі, певне, цікаво, як ми його впіймали? О, я за ним полював ще відтоді, як він мене так тяжко обдурив у Гродні…
Єпіфаній слухав Меншикова й пильно придивлявся до вродливого вельможі, що із захопленням мисливця почав розповідати про полювання за Войнаровським, і ніяк не міг співставити його з тим холоднокровним убивцею, що стояв посеред батуринського майдану й віддавав щораз то жорстокіші накази, і жоден м’яз на його обличчі не здригнувся на вид кривавої м’ясарні. Чи ж то і там він не грішив, підвладним бувши державній системі, що велить робити так, а не інакше? А коли за ним немає гріха, то що таке мій гріх — я теж був підвладний іншій силі. То чому я караюся, а він — ні? Чи не змиритися мені раз і назавше з долею і спочити від душевних мук у теплому багні тихого рабства?
Меншиков розповідав лютуючи: полковник Войнаровський, той світський франт, з першого погляду не припав йому до душі. Чи то крізь його європейську освіченість пробивалася зверхність до князя–плебея, а може, Меншиков убачав у гордій поставі та чоловічій вроді полковника його намагання зрівнятися з князем: сватав же Мазепа за Войнаровського Меншикову сестру…
Відпоручник Мазепи полковник Войнаровський займав Меншикова у головній царській квартирі в Гродні світськими розмовами, а шведські війська вже перейшли Березину й розбили москалів під Головчином поблизу Могилева… «Де Мазепа з військом? — допитувався Меншиков, перебиваючи прецікаві розповіді полковника про мандри Геродота в Скіфії. (— Я аж потім зрозумів, — говорив князь Єпіфанієві, — що Войнаровський стримує мене від маршу в Україну доти, поки не підійдуть шведи.) — Що ти сказав? Захворів Мазепа в Борзні і вже висповідався перед смертю?»