— Годі!»
Це скрикнула сама Марія і затулила уста. Хитнулося полум'я свічки, схопився Мурах-баба, закричав
— Гяурко! Відступників у нас карають не божою карою, а земною, і покарана ти будеш...
— Не лякай, — підвелася Марія, хустка сповзла на шию, дервіш аж тепер побачив, що ця жінка зовсім сива. Я живу так, як велить твій бог, бо виходу іншого не маю. Тож карати мене нема за що А думати не заборониш. І ніхто не може заборонити думати людям ні ти, ні мулла, ні твій Магомет Ти говорив, що й перси вороги ісламу Та які ж вони вороги, коли самі мусульмани? Ти називав татар шолудивими, а вони теж вашої віри. Тож не в богові справа, вам, туркам, болить, що не весь ще світ опинився під вашим башмаком. І тому ви, крім шаблі, взяли за зброю ще й коран. І орудуєте ним так, як це вам вигідно, бо ви сильні. Але сила ваша не вічна. Людина міцна, поки молода, а потім слабне, хиріє і вмирає. А коли не вміла жити з сусідами по-людськи замолоду, то сусіди на старість їй не допоможуть і навіть за домовиною не підуть!
Мурах-баба розгублено дивився на розхристану козачку, яка, здавалась, зараз підступить і вчепиться руками в його горло. Він не чекав такого вибуху слів від зламаної горем Марії, якоїсь хлопки з-над Дніпра. Відступив, бо ще не зустрічав розумної жінки, позадкував, бо ж розумна жінка може бути й відьмою.
— Ти хто така... хто така? — пролепетав.
— Полковничиха я! Жінка полковника Самійла, який душив вас димом у Скутарі. Гетьмани гостювали в мене в хаті, державні ради радили при мені, а ти... ти хочеш, щоб я з тобою, брудним і юродивим, лягла у ліжко? Тьху!
І відразу обм'якла. Впала на міндер і захлипала над сплячою Мальвою. Голос дервіша прозвучав кволо, але погрозливо:
— Кажуть правовірні: «Доброму коневі збільшувати порцію ячменю, поганому — канчуків».
— Від ячменю я відвикла, до канчуків не звикати, — зітхнула Марія, взяла на руки дитину і пішла, похитуючись, у свій чардак82.
...Прокинулась вранці з терпким передчуттям біди. Мураха-баби вже не було в домі, помислила, чи не задумав дервіш чого-небудь поганого. Тяжко пошкодувала за свої вчорашні слова, бо що з того, що сказала правду в очі? Чей же не переконала його, а собі, певно, нашкодила. Мурах-баба помститься.
Зварила обід на кухні, і тоді, коли дервіші подались на обідню молитву-зухр, Марія, заховавши під кафтан свої і Мальвині речі, вислизнула з дочкою на вулицю. Не знала, куди йти, але вірило серце, що мусить нині зустріти когось такого, хто дасть пораду. Люди всюди є, не всі ж звірі.
В провулку біля Круглої башти побачила старого чоловіка з довгою, сивою, як у біблейського Саваофа, бородою, в білій чалмі і сірому арабському бурнусі Він не вклякнув на землю, коли муедзини прокричали зухр, а тільки звів обличчя до неба, і здалося Марії, що ця людина бачить бога. Отого бога, яким торгують всі на світі, не знаючи його, того бога, який є найсправжнісінькою правдою, вічно зневаженою і безсмертною. З нею він зараз розмовляє віч-на-віч, радиться, питає.
— Допоможи, святий чоловіче, — почув меддах Омар шепіт, і його очі опустилися. Біля стіп клячала жінка з дитиною. — Той, хто вміє бачити бога, мусить знати стежку до моєї долі, якої я не можу відшукати.
— Встань, дочко, — мовив Омар. — Я не святий. Я лише встиг довго пожити на землі. Сходив усі мусульманські краї, звідав кожне село і місто, шукаючи правди не в законах, а в людях. І збагнув одну правду — правду людських страждань. Це єдине, що не є фальшивим нині під сонцем. Що ті страждання породять — не знаю, — мовчать боги. Та якщо колись настане щастя на землі, то скажуть мудреці: «Його породило безмежне горе». Яке лихо спіткало тебе, жінко?
— Я родом із безталанної України. Рабинею була в Криму два роки, а тепер пропадаю на голодній волі. Віри своєї відреклась, хрест святий потоптала, та цього мало. Щоб животіти, треба топтати ще й свою душу і тіло кожного дня, а це понад мої сили. Я живу в дервішів у монастирі, та вертатися туди вже не можу. Порадь мені, куди маю дітися, щоб хоч дитину врятувати від смерті?
— Твій злий демон водив тебе поміж лихих людей. Іди геть від них. Аллах вклав у людську подобу добро і зло, безбожність і богобоязливість і веде людство обома шляхами. Ти зможеш знайти тих, що йдуть шляхом добра. Хай бог ощасливить тебе у своїх шуканнях і допоможе тобі знайти світ правди. Шукай його не серед багатих, не серед святенників-неробів, а між тими, які знають ціну зернині проса. І ні за що не плати своєю вірою і совістю. Бог єдиний для всіх народів, і приймає він молитви з різних храмів і різними мовами, аби тільки вони були щирими, аби тільки до них не діткнувся бруд користолюбства. Покинь Кафу — цей содом продажності і нечисті, покинь швидше, поки погань не прилипла до незайманої душі твоєї дитини. Іди і не повертайся більше до тих, хто молиться шайтанові словами фатихи. За Бахчисараєм є християнське село Мангуш, може, там знайдеш собі пристановисько.
82 Балкон, галерея