— Куди ділося золото? Він питає, куди ділося золото! А хіба йому невідомо, що трапилось недавно в Біюк-сараї? Покликав наш султан дервіша Алі-бабу і запитав його, в чому суть щастя на землі. Алі-баба відповів:
«їсти, пити і пускати вітри». Розсердився султан, посадив зухвалого дервіша в тюрму, аж раптом — о всевишній! — у султана стався запір. Покликав знову сонцеликий Ібрагім дервіша і простогнав: «Якщо вилікуєш, дам за кожний спуск по мішку золота». Помолився дервіш добрим джинам, почав султан голосно пускати вітри, а казнадар за кожним разом кидає перед Алі-бабою по мішку з грішми. Тут убігла валіде. «О сину мій, — закричала, — що ти робиш? Адже так продуєш усе царство!» А він питає, куди ділося золото...
Регіт у кофейні раптово змовк, кремезний чолов'яга вскочив до кофейні, схопив софту за комір. Той вирвався і зник у натовпі.
Хюсамові не було смішно. Він із болем поглядав на свої вироби, яких ніхто не брав, бо хто ж візьме, коли гроші султан справді проциндрив?
Народ усе більше хвилювався, гомонів. Чекали приїзду Ібрагіма.
Біля султанського палацу тим часом чинилася не менша веремія, ніж на базарі. З самого ранку біля головних воріт зліва стояли вишикувані кінні спагії, ті, що служили султанові за землі, — тімаріоти і заїми; справа — яничари. Очікували виїзду султана. Повинна була відбутись церемонія цілування султанської мантії.
Падишах довго не появлявся. Врешті відчинилися ворота, але замість нього вийшов начальник охорони султанського плаща, перед собою на дрючку він ніс Ібрагімову шубу.
Здибились враз коні спагіїв, обурені комонні готові були ринутися у ворота і вчинити розправу над султаном за ганьбу, але тут почулася голосна команда яничар-аги Hyp Алі: «До зброї», і спинилися спагії. Розгублений капу-ага127 схопив у руки шубу і підніс її для цілування алай-бегові. Той зблід від обурення і зневаги, і не знати, чим би все закінчилось, якби не закричали яничари:
— До падишаха! Хто поперед нас сміє цілувати султанську мантію?
Зчинилась буча, вартові капиджії побігли у двір доповісти Ібрагімові про небезпеку. Султан зачув підозрілий крик і тремтів усім тілом. Дізнавшись про причину яничарського бунту, він наказав негайно стяти голову церемоніймейстру. Капу-ага був страчений прилюдно, заспокоєні яничари юрбами подались на Бедестан відкривати замість Ібрапма султан-мезади128.
Чорбаджі Алім ішов попереду своєї орти — бундючний, у дорогому кунтуші. Темним поглядом поводив на торговців, і вони нітились, замовкали: на Бедестані знали звички найближчого поплічника яничар-аги.
З того часу, як Аліма призначили чорбаджієм, минуло кілька років. Він міцно увійшов у довір'я Hyp Алі, гроші щедро капали у його скарбницю, яку він тримав у багатого ювеліра на Бедестані. Щодень, щорік згасала жадоба воювати — інші перспективи всміхалися тепер лицареві. Знав Алім: при першій нагоді яничар-ага стане великим візирем, а він тоді піде на його місце.
Та й не було рації при султанові Ібрагімові рватися до бою. Ті часи, коли достатки і славу яничари здобували на війні, пішли в небуття. Тепер посаду і звання можна було купити, а гроші кмітливим пливли звідусіль: хабарі приносили воїни, що викуплювалися від походів, і родовиті турки за право вступу в яничарський корпус. Бо тут краща плата, ніж у спагіїв, і кари, і смерть не такі страшні; комонних б'ють у п'яти, яничарів — по спині, комонних на кіл саджають, яничарів топлять у Босфорі. Хабарі приносили і злочинці, яким у яничарському корпусі узаконювалися грабунки і вбивства. А вже справжнє багатство прибувало чор-баджієві на документи загиблих у боях воїнів.
Яничарам дозволили одружуватися і купувати землі. Казарми порожніли, воїни ставали власниками.
Алім не одружувався. Він вдовольнявся полюбовницями і утримував їх у розкішному конаку біля Ат-мейдану.
Чорбаджі прямував до воріт базару. Там, біля головної брами, над якою розпростер крила висічений на камені візантійський орел, він стане поруч із Hyp Алі, проголосить відкриття базару, а потім вибере найкращі подарунки для коханок — діамантові намиста, єдваби, шовки.
Алім не помітив старого крамаря, що стояв за солом'яним крісельцем, на якому розкладені були коштовності. Хюсам прикипів до нього поглядом: де бачив це обличчя, чиє воно? І, напевно, вихователь і колишній приймак ніколи б не зустрілися, якби якийсь яничар не помітив майстерно вирізьбленого амулета, в сердечку якого горів діамант, списаний ледь помітною тонкою в'яззю. Яничарові очі жадібно блиснули, він глянув на стривоженого ювеліра, спитав: