Прорвалася туга з-під серця, мов болячка, що роками наривала, бризнула сльозами, і потекли вони, давно жадані, висушені в дитинстві зневагою чужинців і нерозсудною матірньою любов'ю.
— Хто ви? Звідки ви? — трясла Мальва самшитовою решіткою і знемагала.
Тиждень тому Іслам-Гірей безцеремонне і грубо вигнав купців за стіни палацу — йому доповіли, що до нього їде Тугай-бей з почтом і разом з ним вертається в Бахчисарай Сефер Газі.
Хан стояв непорушне посередині кімнати у вичікувальній позі, забувши про свій ханський сан, коли увійшли вони обидва, такі потрібні йому зараз, сильні мужі Криму. Яку ж силу відчув Тугай-бей, що посмів увести в палаци ізгоя Сефера Газі?
В червоному хутрі з бобровим коміром і в зеленому тюрбані стояв біля порога аталик, якого зрадив вихованець. Ті самі примружені очі з осоковими прорізами, по яких не вгадаєш ні вдоволення, ні гніву, те саме поморщене обличчя і рідковолоса борода. Поруч із ним холодно-понурий Тугай-бей у жовтогарячій киреї. Він ледь нахилив голову, підкреслюючи стриманим поклоном свою незалежність від хана.
— Ефенді Сефер Газі побажав бачити тебе, великий хакане. Він хоче доживати віку в Бахчисараї, ширінський бей про це знає, але ніщо не може загрожувати твоєму агаликові. Один волос упаде з бороди Сефера Газі, і ор-бей Тугай покаже зухвальцям силу незліченних ногаїв.
Темні очі Іслама сховались під повіками, ніби хотіли приховати радість перед Тугаєм.
— Сеферу Газі, — сказав він, — рано ще думати про старечий спочинок. Він повернувся в Бахчисарай як найблагородніший радник хана, вповноважений і довірений ага.
На мить розплющилися очі в старця, і знову стулилися повіки, Сефер-ага поклонився ханові.
Іслам-Гірей відповів агаликові теж поклоном. Йому хотілося обняти старого, але поруч стояв напускно гордовитий Тугай-бей — не можна було давати волю почуттям. А в голові загасали знову ті самі думки, що колись: чи не хитріший Тугай від злобних Ширінів, які хотіли взяти хана силою? І чому саме сьогодні зважився приїхати з Сефером у Бахчисарай?
— Хане, — промовив Тугай-бей, не міняючи крицевого тону голосу, — до тебе йдуть посли з Запорожжя. Сіпнувся хан, ця вістка була надто несподіваною.
— Посли з Запорожжя? Від короля лядського йдуть? Чи не здогадався Ляхистан упоминки платити? Посміхнувся Тугай-бей краєчками уст. Сказав:
— До тебе йде сам гетьман Війська Запорозького Богдан Хмельницький, який не визнав себе підданим Ляхистану. Ми зустрічалися з ним учора на Перекопі. Я знаю його здавна. Це великого розуму і завзяття полководець. Він хоче розпочати війну з ляхами і йде в тебе просити допомоги. Воля твоя. Але відмовлятися не варто. Тільки обережно треба з ним. Він хитрий, як лис, і звинний, мов змія. І гордий. Від мене, колишнього друга, відмовився брати фураж і баранів. Не хоче він теж зупинятися в Біюк-яшлаві, нашому посольському стані. Знайомих має на Ермене-маале151.
Хан сів на міндер, оперся ліктем на подушку. Довго мовчав.
— Зостанься в Бахчисараї на кілька днів, Тугаю, — сказав нарешті.
— Залишуся, хане, — м'якше, ніж будь-коли, промовив Тугай-бей. — Вибирався я було на козаків цієї весни: паде худоба, чахнуть коні, знову голод у Ногайських степах. А тепер я готов із своєю ордою піти позаду козаків. Виграє Хмельницький з нашою допомогою — високий польський ясир приведемо, програють козаки — з них візьму живу данину.
— Хай благословить наші наміри аллах, — мовив хан. — Сефере, — звернувся він до аталика. — Накажи пригощати козацьких послів як гостей вельмишановних.
...В кінці березіля на вершині Топ-кая зупинилось кілька десятків вершників на легких аргамаках — в атласних жупанах, в шапках із червоними шликами.
Попереду загону стали три комонні: богатирського росту довговусий козак у суконному кунтуші, в хутряній шапці з двома буйними перами посередині — втікач від шляхетської розправи гетьман Війська Запорозького Зіновій-Богдан Хмельницький. Справа — старший віком від гетьмана — кропивенський полковник Филон Джеджалій, зліва — юнак у білій свиті, Тиміш Хмельниченко.
Гетьман мовчав. Филон Джеджалій позирав на Хмеля і не порушував його задуми. Може, він пробігає в думках свій шлях від дитинства в Жовкві й Олеському замку, від понурих стін єзуїтської колегії у Львові, від Дюнкерка, від турецької неволі — до гетьманської булави, і думає, як умоцнитись, щоб певною була майбутня перемога в боях з ляхами. Знає Хмель, на кого опертися: трактував уже з путивльським воєводою Плещеєвим і севським воєводою Леонтьєвим, а ті цареві Олексієві Михайловичу листи послали, бажання Хмельницького переказуючи. Буде опора в російських братів, думає Джеджалій, стане за нами православний світ. Збудеться це, бо одвічне наше приятельство, скріплене кров'ю у многих війнах і останній — азовській. А сюди прийшов Хмельницький з сином, щоб тил забезпечити... І тяжко йому трактувати з відвічним ворогом.
151 Вірменська вулиця в Бахчисараї.