– Я завжди вважала, – озвалась радниця, – що музика діє на вас надто сильно, часом навіть згубно, бо, слухаючи якийсь чудовий твір, ви весь переймалися ним, аж мінилися на виду. Ви блідли, не могли вимовити й слова, зітхали, плакали, а потім починали жорстоко насміхатися, безжально глумитися з кожного, хто зважувався сказати свою думку про щойно почуту річ. Навіть коли…
– О найдорожча моя раднице, – перебив її Крейслер, і глибоке, щире зворушення, що досі бриніло в його голосі, враз поступилося місцем притаманній йому іронії, – о найдорожча моя раднице, тепер уже все змінилося. Ви навіть не уявляєте собі, шановна, яким я став тихим і вихованим при дворі великого герцога. Я можу тепер з величезним душевним спокоєм, цілком добродушно відбивати такт у «Дон-Жуані» й «Арміді», можу привітно кивати головою примадонні, коли вона в карколомній каденції стрибає по сходинках гами, а як гофмаршал після закінчення «Пір року»[137] Гайдна шепоче мені: «C'était bien ennuyant, mon cher maître de chapelle»,[138] – усміхаючись, притакувати йому і значуще брати пучку тютюну; я навіть здатен терпляче слухати, коли камергер, який відповідає за придворні спектаклі і вважає себе великим знавцем мистецтва, багатослівно доводить, що Моцарт і Бетховен нічогісінько не тямили в співі й що Россіні, Пучітта і як там ще звуть усіх тих пігмеїв досягли справжніх вершин оперної музики.[139] Так, шановна, ви не повірите, яку величезну користь дало мені капельмейстерство, а насамперед воно мене твердо переконало в тому, що нема краще, як митці йдуть на службу, бо інакше який би дідько впорався з цим гордим, свавільним людом! Зробіть завзятого композитора капельмейстером або музикальним директором, поета – придворним поетом, художника – придворним портретистом, скульптора – придворним різьбярем, і скоро в країні не буде вже непотрібних фантазерів, лишаться самі лише корисні громадяни, виховані й добропорядні!
– Стривайте, – невдоволено мовила радниця, – стривайте, Крейслере, ваш улюблений коник за своїм звичаєм знов стає дибки. Між іншим, я зразу відчула, що у вас не все гаразд, і тепер страшенно хочу дізнатися, яка прикра подія змусила вас чимдуж тікати з резиденції великого герцога. Бо всі обставини вашої появи у зіггартсгофському парку свідчать саме про втечу.
139
Всі названі тут і далі італійські композитори викликали у Гофмана гостру критику, тут він поділяв оцінки своїх німецьких колег-композиторів. В цьому виявилося бажання захистити національну оперну сцену від нашестя банальних і солоденьких творінь другорядних італійських авторів, до яких він несправедливо долучав і талановитого Джованні Россіні.