Нарешті доктор схопив Бальтазара за руки і мовив поважно й ласкаво:
– Тільки найчистіша співзвучність психічних принципів за законом дуалізму сприятиме операції, яку я зараз почну. Ідіть за мною!
Друзі пройшли за доктором через кілька кімнат, де не було нічого особливого, хіба що кілька дивовижних тварин, які читали собі, писали, малювали, танцювали тощо; нарешті перед ними відчинилися двійчасті двері, і приятелі зупинились перед щільною завісою, за якою Проспер Альпанус зник, залишивши їх у цілковітій темряві.
Аж ось завіса розсунулась і друзі опинились, як їм здалося, в округлій залі, де розливалося магічне притьмарене світло. Коли вони поглядали на стіни, то їхній погляд ніби губився в неозорих зелених гаях, на квітучих луках із дзюркотливими струмками й джерелами. Таємничі, невідомі пахощі клубочились у повітрі і наче доносили солодкі звуки гармонії. Проспер Альпанус з'явився одягнений у все біле, як брамін, і поставив посеред зали велике, кругле кришталеве свічадо, накинувши на нього серпанок.
– Підійдіть, – сказав він глухим, урочистим голосом, – підійдіть до цього свічада, Бальтазаре, спрямуйте всі свої думки на Кандіду, побажайте від усієї душі, щоб вона з'явилась вам тієї миті, яка тепер існує в просторі й часі.
Бальтазар зробив так, як йому наказано. Тим часом Проспер Альпанус став позаду й почав обома руками описувати круг нього кола.
Минуло кілька секунд, і з свічада знявся блакитний дим. Кандіда, мила Кандіда з'явилася там у всій своїй красі і розповні життя! Але поруч із нею, зовсім близько від неї сидів бридкий Цинобер, тиснув їй руки, цілував її – а Кандіда обіймала однією рукою потвору й пестила його. Бальтазар мало не крикнув, та Проспер Альпанус міцно схопив його за плечі, і крик завмер у нього в грудях.
– Спокійно, – тихо сказав Проспер, – спокійно, Бальтазаре! Візьміть ось цього кийка й налупцюйте почвару, але не руште з місця.
Бальтазар так і зробив і задоволено побачив, як малюк скорчився, скрутився, впав додолу! Він люто скочив уперед, але видиво розпливлося в тумані і в диму, а Проспер Альпанус рвонув оскаженілого Бальтазара назад, крикнувши:
– Годі! Коли розіб'єте магічне свічадо, то всі ми пропали! Ходімо на світло.
Друзі з докторового наказу покинули залу і вийшли до сусідньої світлої кімнати.
– Слава богу, – вигукнув Фабіан, – слава богу, що ми вийшли з проклятої зали! Задушливе повітря так стиснуло мені серце, а ще й ці дурні штуки, які я ненавиджу всією душею.
Бальтазар хотів відповісти йому, але до кімнати ввійшов Проспер Альпанус.
– Тепер, – сказав він, – тепер ясно, що потворний Цинобер і не коренячок, і не гном, а звичайнісінька людина, але про нього дбає якась таємна чарівна сила; вгадати її мені ще не пощастило, тому я поки що не можу вам допомогти. Завітайте до мене незабаром знов, Бальтазаре, ми тоді вирішимо, що робити далі. До побачення!
– Отже, – сказав Фабіан, підступаючи до доктора, – отже, ви чарівник, а не можете подолати малого, жалюгідного Цинобера. То знайте ж, що я вас вважаю, разом з усіма вашими кольоровими малюнками, ляльками, магічним свічадом, з усім вашим безглуздим причандаллям, за справжнього шахрая! Закоханого Бальтазара, що базграє вірші, ви можете морочити, але зі мною у вас нічого не вийде! Я освічена людина і не визнаю жодних чудес!
– Вважайте мене, – сказав Проспер Альпанус, засміявшись голосніше й щиріше, ніж від нього можна було сподіватися, – вважайте мене за кого хочете. Але хоч я й не справжній чарівник, проте знаю деякі гарні штуки.
– З Віглебової[39] «Магії» або з якоїсь іншої? – вигукнув Фабіан. – Ну, куди вам до нашого професора Моша Терпіна, ви з ним не зрівняєтесь, бо він чесний чоловік і завжди показує нам, що все відбувається природно, він не оточує себе таємничим причандаллям, як ви, пане докторе. Ну, а тепер моє вам шанування!
– Ну, – сказав доктор, – невже ви такі розгнівані й підете від мене?
І він погладив кілька разів Фабіанові руки від плеча до зап'ястків. Тому стало якось прикро, і він збентежено вигукнув:
– Що ви робите, пане докторе?
– Ну, йдіть уже собі, панове, – сказав доктор. – Ви, пане Бальтазаре, сподіваюсь, незабаром прийдете до мене. Ми зарадимо вашій біді!
– Ви не дістанете ані гроша на чай, мій друже! – гукнув Фабіан до золотавого швейцара і схопив його за жабо.
Але той знов нічого не сказав, лише квіркнув і вдруге дзьобнув Фабіана в палець.