Він простягає руку до ліктя дівчини, не торкаючись його, — це запрошення йти з ним: на нього чекає зустріч надзвичайної ваги, й він пропонує їй пройтися до місця призначення. Симона оцінює екземпляр, дивиться в оті звабливі блакитні озера, вирішує, що боятися їй нічого, й погоджується, щоб її відвели до місця зустрічі, у залу «Принц Артур» на вулиці з такою самою назвою.
Потяг, а тут він взаємний, не сховався від уваги Лео Робінса, гіганта у смішному бабусиному пенсне: як таке можливо? Він може уявити перший дотик їхніх пальців, перший спільний сміх, перший спільний похід у буфет, кінозал, що прийме нову пару, і фільм, що освітить їхній перший поцілунок.
Однак чи міг він здогадатись, на яку подію надихне ця зустріч, така витончено романтична з самого початку, майже шекспірівська, — уявіть Джульєтту, робітницю і католичку, й Ромео, комуніста, ще і єврея, внизу сходів! — подію, розв’язка якої буде трагедією, достойною Расіна?
Адже ця пристрасть, яка поки що перебуває у зародковому стані, незабаром заходитиметься криком, вмиватиметься слізьми, а то, навіть якщо й у переносному сенсі, якщо відстань між ними є визначальним чинником, і кров’ю.
А тепер обмежимося зауваженням, що гарний тандем рушив, хоч і у зворотному напрямку, тим самим шляхом, який пройшла Симона, з тією лише різницею, що прогулянка стала трохи довшою, бо Симона вибрала інший бік торгової вулиці, щоб Мадемуазель не побачила її в компанії цього незнайомця, а ще заклади, які дівчина досі оцінювала занадто суворо, набули пари-трійки позитивних ознак — он той карниз має гармонійні обриси, а поряд із ним гарно виліплений завиток, — які раніше пройшли повз її увагу.
«Шевроле інтернешнл» модель А 1929 року з кузовом на 194 кубічних футів. Вона оснащена бічними стінками з дерева й кабелю і може вмістити домашній скарб цілої сім’ї включно з обігрівачами.
Мешканців бідних районів проймає холодний піт, коли вони бачать, як така вантажівка вигулькує з-за рогу вулиці: менш як за годину вони можуть опинитися голі-босі на тротуарі з єдиною цінністю — валізами з білизною. Їхню квартиру спорожнять, двері замкнуть, а їхні вбогі пожитки повантажать у кузов: перекинутий стіл, наче поранений кінь, поставлені одне на одного стільці, повалені набік комоди й дивани, загорнуті у шматки брудного брезенту дзеркала, розібрані ліжка, виставлені на огляд усіх сусідів матраци, часто у плямах, каструлі, миски, блюдця, супниці, а зверху — жахливі рамки, і все це дійство — у супроводі брязкоту металу й розбитих склянок.
І під крики жінок, лайку чоловіків і плач немовлят у пелюшках усе, що сім’я змогла зібрати протягом багатьох років праці й заощаджень, із деренчанням відбуває на склад аукціоніста, найчастіше чоловіка в червоних підтяжках, який продасть той вантаж за смішні гроші: біда, покликана наповнити кишені власника.
Рене Муссетт на «Форді» їде за останньою вантажівкою. І мав би наспівувати одну з композицій Ля Больдюк[19], як людина в доброму гуморі, впевнена в тому, що виконала свою роботу, — але він видається дещо стурбованим і заклопотаним. Хоча день почався добре: два приписи щодо відчуження власності виконано зранку, стільки ж сімей боржників викинуто на вулицю, одна в Ошлаґа, інша в мелясовому передмісті, без жодної протидії, як буває скрізь і завжди, окрім Розмонта, де лютує Спілка орендарів.
І ще добра новина: симпатичний судовий пристав Муссетт, з рум’яними щічками й нічогеньким черевцем, готується повторити операцію у кварталі чужинців, винних у всіх нещастях старих добрих канадців. До того ж, він отримає додаткові комісійні, просто так, по-чорному, якщо можна так сказати, бо дав собі труд попередити позикодавця Геррі Ґолдблума, президента «Deshover Protective Loan» — Компанії із захисту позик, одного з лихварів у його списку підпільних клієнтів, про свій наступний мандат.
Схема проста: щойно отримано добро на вилучення майна, Рене Муссетт зв’язується зі знайомими шейлоками[20], щоб перевірити, чи особа, яку мають обскубти, є у списку боржників. У разі позитивної відповіді він занижує вартість конфіскованого майна, повертає кошти заявникові, а ще — як він любить їх називати — скупердяям, які віддячують йому щедрими виплатами. Всі задоволені, звичайно, крім тих, кого знищили, зробили голими й босими, кому не залишили навіть ослінця, на якому можна було б примоститися.
Та цього понеділка щось мучить його самого і його підручних — Вільфріда Бертрана, Віктора Уртубіса, Ґермана Дюшено, Арманда Дюроше й Жозефа-Ілера Докстадера, ветерана, який розуміє англійську; а також П’єра Жерве й такого собі Моріса Дево, водіїв вантажівок: справа отих українців з іменами, що їх неможливо вимовити, з вулиці Сен-Домінік, які відмовляються підкоритися судовим рішенням, чіпляються за ваше пальто й галасують. Проблема ж у тому, що їх підтримують комуністичні активісти, які не цураються закасати рукава по лікті й виставити великі кулаки.
19
Mary Rose Anna Travers, La Bolduc — квебекська актриса, композитор, музикант, її композиції мали за основу квебекську музичну традицію звуконаслідування музичних інструментів голосом. Популярна в 20–30-х роках.
20
Шейлок — один із персонажів у п’єсі Шекспіра «Венеційський купець»: лихвар, чиє ім’я стало прозивним.