— Треба підготувати все решту. Думаю, цього разу нам трапився гарний випадок.
І вони заглиблюються в сутінки, у напрямку фіолетового сонця, залишаючи позаду останні плачі, які відбиваються від фасадів, затихають, умирають.
Книга друга
«Потрібна була випущена констеблем куля і смерть, щоб виокремити Микиту Зінчука з рядів величезної юрби “забутих людей”. Живим він був просто одним із шукачів роботи й отримувачем допомоги; мертвим же він став символом своїх безробітних співгромадян, джерелом серйозної стурбованості поліції, а постріл у нього — питанням гарячих дебатів серед усіх класів населення Монреаля».
У Майкла Ґарбера гордий вигляд.
Коли виходить зі свого вестмаунтського помешкання, цей чолов’яга, якому недавно стукнуло сорок, він одягнутий з голочки, що нормально для одного з найвідоміших адвокатів метрополії.
Цього вівторка, вірний своїм вранішнім звичкам, він виходить із того ж таксі біля базиліки Нотр-Дам, натягує свого фетрового капелюха, купленого у «Henri Henri»[49], новому бутику на вулиці Сент-Катрін, який носить справжнє ім’я свого власника, що в нього завжди викликало усмішку, — сигарета, що димиться, прилипла до губ, примірник The Gazette, яку читав дорогою завдяки майстерності водія, складено гармошкою під рукою.
Далі слідує звичний ритуал: повернувшись спиною до собору, він кидає захоплений погляд на будівлю Banque de Montréa[50], на його баню, викладену плиткою в стилі Ґуаставіно[51], на його гарно виліплений фронтон, де розміщено девіз закладу й міста: Concordia Salus — Процвітання в гармонії.
— Concordia Iustitia[52] теж було б непогано, — шепоче він, перш ніж продовжити шлях.
Чоловік безтурботно крокує, хоча північно-західний вітер насміхається з ґабардину. Цього ранку вітер такий сильний, що доводиться притримувати капелюха, щоб його не зірвало й не кинуло у брудну калюжу. Та над усією планетою дме інший, набагато гірший вітер з Німеччини, де щойно виграла вибори Націонал-Соціалістична німецька робітнича партія.
Бо сімнадцять мільйонів чоловіків та жінок, яких вважають одними з найосвіченіших у Європі, проголосували за цього блазня з вусами, наче перевернута щітка. І це непокоїть, бо в Ґарбера багато соратників, включно з деякими друзями на схід від Ріну, й нових спільників, які детально повідомляють йому про наругу з боку прихвоснів цього нереалізованого художника зі смішними прізвиськами: Маніту, Вовк, Гід.
Після того, як метр Ґарбер минає штаб-квартиру Канадського національного банку, він пірнає в будівлю «Транспорт»[53], вітається з охоронцем, купує ще дві щоденні газети — La Presse і Montreal Standard, перекидається кількома словами з кіоскером Луї Соломоном, який ходить до реформістської синагоги і якого він піддражнює для чистого задоволення, кидає погляд у бік Канадського національного телеграфу, за яким активізується гарненька мадемуазель, чий вигляд скрашує його день.
Він підходить до ліфтів, гасить сигару, викидає її в попільницю, збирається увійти в кабіну, різко зупиняється: перед ним виникла Белла Ґордон і, спираючись на обоє дверцят, киває своїм довгим пальцем у його бік; до неї швидко приєднався дивний тип у пом’ятому костюмі.
— Метре Ґарбер, — кидає з хижою усмішкою відома секретар Канадської ліги праці. — Ви так само передбачувані, як банкір.
Він дозволяє собі коротко засміятися. Та, кого він любить називати своєю старою подругою, відступає, щоб дозволити ліфту поїхати.
— Коли чую це від тебе, то сумніваюсь, що йдеться про комплімент.
— Але ти знову потрібен народові, не кажучи вже про те, що продовжуєш вершити правосуддя.
Вона представляє йому Джошуа Ґершмана. Обидва чоловіки тиснуть одне одному клешні, обмінюються короткими привітаннями на їдиш, і відразу між ними виникає приязнь, взаємна повага, яка має своє коріння в глибинах історії й зігріває з’єднані на мить дві долоні.
— «Боґеда»? — питає вона.
Він киває й веде їх у напівпідвал.
— Як пройшов твій виступ у «Saturday Night Club»?
Адвокат розуміє, що вона по-дружньому підсміюється з нього і тих заходів, що їх організатори полюбляють називати куртуазними.
— Дуже успішно, правда. Триста людей прийшло послухати мене про добре відому тобі річ: червоний процес. Я ледве стримався, щоб не назвати твоє славне ім’я.
Усі троє сміються, переступаючи поріг елегантного закладу.
Кафе «Боґеда» поширює міцний запах арабіки. Заклад, заснований шістдесят років тому близнюками англійського походження, має поважний вигляд: не рухаючись з місця ні на дюйм, він тричі змінював адресу, стаючи жертвою примх муніципальної влади.
53
Transportation Building, йдеться про офісну будівлю, в Монреалі багато будинків мають власні імена.