Орієнтований спочатку на продаж найкращих вин, заклад було продано іншому дуетові шотландських підприємців, які зробили з нього ресторан з гарною репутацією: Fine Dining and Refreshments — Вишукані страви та напої, — проголошує реклама.
Від самого досвітку його персонал обслуговує клієнтів, здебільшого адвокатів та банкірів, і пропонує їм у зітканій на європейський лад атмосфері щось схоже на круасани, які поставляє пекарня «Ґабріель», баґелі від Дорфманна й смачний напій із зерен, імпортованих й обсмажених братами Гагамович.
Його винний погріб і запаси спиртного, що їх достойно оцінюють спраглі через вісімнадцяту поправку американські туристи, і плинний графік роботи уможливили протистояння різким перепадам ринку, які з 1929 року посіяли багато банкрутств щонайменше серед так званих законних закладів.
— Видно, твій люксовий контрабандист процвітає як ніколи, — шепоче Белла на вухо правникові.
Єдиним іспанським елементом оздоблення, крім розставлених бочок, які, по суті, можуть мати будь-яке походження, є майже рожева мулета[54], підвішена над касою й почасти загорнута, щоб було видно жовтий спід.
Хлопчина — широкі червоні штани, синій пояс і біла сорочка з мереживом на біцепсах, що надає йому радше вигляду танцівника трояка[55], — зустрічає їх, щойно вони переступають поріг, і, змірявши поглядом двох невідомих, проводить усіх у самий кінець зали, де на них чекає занадто м’яка банкетка, вкрита молескіном, вишитим золотом під арабські мотиви.
Тут і там кілька чоловіків у костюмах читають газету з паруючими чашками в руках і сигаретами в роті.
Перш ніж сісти, Майкл замовляє три кави й кошичок баґелів. Він вішає пальто й капелюха на гачок, влаштовується, за ним слідують інші. Офіціант — Реймонд, як написано на значку, — не удостоївши поглядом двох чужаків, відходить майже бігом, наче боїться підхопити туберкульоз.
— Затишна у тебе схованка, — зауважує Белла, — щоб зберегти сама-не-знаю-що і душевно прийняти таку дівчину, як я.
Адвокат протестно бурчить, шукає щось у мішечку й дістає запальничку «Dunhill» чистого срібла, на якій накреслено два знаки, які більшість називає екзотичними. Джошуа прочищає горло і, ледве вичавивши з себе посмішку, каже:
— Ви альфа і омега, метре?
— О, наш друг знає іврит. Справді, алеф і тав — перша й остання букви нашого алфавіту. Голос Бога й Спасіння людини. Споконвічні пошуки, які ніколи не зупиняються.
Майкл Ґарбер робить сумну міну, возиться з маленьким аксесуаром, крутить його в руці, погляд його темних очей націлений на співрозмовника, він вирішує змінити тему.
— Ну, друзі, що може зробити для вас злий підручний Його високості Ґеорґа П’ятого? Думаю, що ви прийшли у зв’язку з цією історією поляка, надрукованою на четвертій сторінці?
Він барабанить кінчиком вказівного пальця по The Gazette поряд із чашкою.
Джошуа поступається словом своїй компаньйонці, яка дуже красномовно описує ситуацію за час, за який баґелі навіть не встигають охолонути: помер чоловік унаслідок надмірного застосування сили, яке знову продемонстрували поліцейські власті, розслідування коронера починається завтра.
— Цей хлопець, він був... товаришем?
— Ні грама. Він був українцем, як і наш друг Джошуа, але ходив до церкви Святого Миколая, що на Вітре, і Святої Трійці на вулиці Шербрук.
— Гм, — суворо кидає він. — Українець, християнин, прибув сюди близько шести років тому, якщо газета правильно написала, тобто після погромів.
— Нічого не вказує на те, що він у них брав участь, — зауважує Джошуа.
— Або ж він утримувався від участі в них. У вас є свідки?
Джошуа простягає йому аркуш із надрукованим десятком імен, і Майкл Ґарбер читає документ, морщиться, перш ніж запхати носа в чашку.
— Я відзначаю першу проблему й другу, яка, по суті, є тією самою перешкодою.
Він зручніше вмощується на банкетці й схрещує руки.
— Що, — реагує Белла, — ти більше не торкаєшся зневажених, і вони не повинні навіть наближатися до тебе?
— Белло, мій батько, котрий, як і я, був адвокатом, дуже любив цей жарт: яка різниця для єврея між продавцем schtreimels[56] і членом колегії адвокатів? Відповідь: одне покоління. Мій дід торгував шапками. І я цього ніколи не забуваю.
— Ну, — питає Джошуа. — То в чому проблема?