— Ви ж у Монреалі. Якщо основні бізнеси в руках... британців, то політичне керівництво, правосуддя, в першу чергу кримінальне, здебільшого покладено на франко-канадців, які, на думку багатьох, надзвичайно добре справляються. Однак, як би краще сказати, їм притаманний певний страх перед чужинцями. У цей час, яким би він не був, стосунки між магістратурою й різними групами відзначаються ворожістю, а до вашого списку, бачте, входять тільки іноземні імена. А я, єврей, ще й адвокат і юридичний радник компаній, не маю достатніх навичок як учасник судового процесу у справах, схожих на ту, яка потребує нашої уваги. Я можу порекомендувати вам мого колегу...
— Pro bono[57]? У будь-якому випадку, якщо він франко-канадець, він відмовиться.
— То вони всі расисти? — не зміг стримати усмішку Джошуа.
— Коли вони расисти, — відповідає Майкл, — а іноді вони саме такі, то це від чистого незнання, заохочуваного духівництвом. Але їхня цікавість і миролюбний характер стримують ці імпульси. Особисто я надаю перевагу саме такому... підходу на противагу підходу їхніх сусідів із заходу острова, які купують нашу продукцію, користуються нашими талантами, але ввічливо зачиняють перед нами двері своїх клубів, бурмочучи вибачення.
Легке покашлювання перериває їхню розмову. Реймонд, з руками за спиною, питає їх англійською із сильним французьким забарвленням, чи не хочуть вони ще кави, й відходить, нервово ворушачи пальцями. Джошуа бере шматочок баґеля й задоволено йойкає.
— Найкращі в Америці, еге ж, Белло? У нас тут найкращі делікатеси: вам треба скуштувати ті, що на Burnside Place, у «Ben’s De Luxe». Там подають такі сандвічі, про які і в Нью-Йорку говорять.
Белла Ґордон витирає зерна сезаму, що прилипли до правого кутика губ, і продовжує розмову:
— Є ще дехто. Молода жінка.
Джошуа червоніє: деталь, яка не сховалася від гострого ока метра Ґарбера.
— Думаю, гарненька.
Белла хихоче.
— Дуже. Вона обробниця. «Діана Дресс»...
— А, у тієї акули Ісраеля Ґолда! Та мені казали, що він чоловік розумний, особливо якщо відчуває силу.
Він дивиться на розпашіле обличчя Ґершмана: йому все відомо про короткий страйк — три дні! — який паралізував обладнання фабрики, робітниць, деякі ще підлітки, що кричали на вулиці, патрона, який рвав на собі волосся чи вдавав, що рве, перш ніж погодитися з підвищенням убогих зарплат.
— Вона комуніст, як ви, мосьє Ґершман?
— Зовсім ні! Точніше, не думаю. У мене таке враження, що вона добра католичка.
— Одне іншому не заважає. Я тут дізнався, що десяток церковників, дехто з них — мої друзі, зберуться цього четверга, 9 березня, щоб закласти фундамент того, що вони називають соціальним оновленням. «Протиставити правосуддя, доброчинність і поміркованість владному й жадібному егоїзму», як вони проповідують, і не менше. Погодьтеся, що перспективи дванадцяти апостолів, які зібралися проповідувати таку концепцію, містять щось таке, що не залишає байдужим. Тим не менше, вам слід триматися подалі від «Діана Дресс» і тієї демуазель, яка ризикує залишитися без роботи. Її патрон сприйме такий візит як зраду з її боку. Він дуже чутливий до таких речей. Хіба що...
Він не договорює, кусає себе за щоку, поки його гості востаннє тикаються носами в чашки. Підводить голову, а потім упирається долонями в стіл, навіть порцеляна дзенькає.
— Гаразд. І не роби здивоване обличчя, Белло, ми знаємо одне одного достатньо років, щоб не грати вистави. Як би там не було, справи йдуть так, що в мене вільного часу більше, ніж би мені того хотілося. Візит ввічливості до мого друга стає нагальним. А ви зі свого боку спробуйте вгамувати пристрасті до завтра. Ви нічого не виграєте, якщо підбурюватимете людей. І заради Бога, скажіть своїм свідкам почистити одяг з такої значної нагоди. Та маю вас попередити: слово іммігрантів, будь їх двоє чи сотня, небагато важить проти слова поліцейського і його побратимів, особливо перед тим коронером, якого маємо в Монреалі. Навіть участь тієї дівчини не багато змінить у цій справі.
— Знаєш, Майкле, що я над усе люблю в тобі? Більше, ніж твоя елеґантність і поспішність, з якою ти запропонував нам оцей сніданок, мене вражає твій запал.
Енергійним ударом ліктя Белла дає зрозуміти своєму партнерові по боротьбі, що вже час відкланятися. Джошуа підкоряється, простягає руку адвокатові, поки той риється у внутрішній кишені свого пальта, де лежить гаманець.
— Мій дорогий Ґершмане, — каже Ґарбер довірливо, перш ніж відпустити його долоню, — ваша репутація йде попереду вас. Вінніпеґ і Торонто набагато ближче, ніж ви думаєте. Та все ж ви не маєте жодного уявлення про сили, з якими збираєтеся тут мірятись. Сили порядку в Монреалі недоторканні, й вони особливо лютують, коли йдеться про... приборкання непокірних індивідів. Будьте пильним. І бережіть Беллу.