— Варто не бути довірливим, — сказав він із якимось дивним блиском в очах. — Але воно насправді є. Існує антибільшовицький загін інспектора Білодо. Він і два його приятелі, завжди одні й ті самі, вони затримують вас ні за що, бо ви для них рилом не вийшли, точніше, вийшли, наприклад, з маніфестації проти капіталізму, з площі Віже, що біля Притулку[9]. Запихають вам у кишеню листівку, тягнуть до суду, і ви маєте сплатити двадцять доларів штрафу за заклики до непокори. Поговори про це з Дженсеном і Ґіліком. Оті їх відгамселили, трохи вище ринку, і задурно.
Микита, як добрий християнин, відмовився від пропозиції. Та стоячи стовпом серед тротуару й відчуваючи гризоту незбагненного відчаю, він проводжав очима трамвай, що ковзав під поділеним дротами на квадрати небом, і не міг заборонити собі думку, що Анселмі, незважаючи ні на що, має рацію: бідність — це війна. А кюре, священники наїдаються від пуза, незалежно, перед яким вівтарем служать.
Він трусить головою, думає, що існує єдина розрада його нещастям, але вже запізно йти до перукарів, куди сходяться всі новини, які формують інформаційне поле: хто з робітників покалічився, кого звільнили, хто безслідно зник, де і що збираються будувати, який із нелегальних барів втратив свого викидайла, а найперше: кому з букмекерів потрібен вимагач.
А те, що Микита-Мамонт не надто розуміє англійську і ще менше оту гадську французьку, робить його страшенно ефективним, коли випадає нагода отримати заборговану суму: він впивається в очі боржника поглядом, обрамленим золотом, таким порожнім і похмурим, що проникає до кісток. Той може наводити численні виправдання, Микита нічого не розуміє і задовольняється тим, що примружує очі в пошуках органа, удар по якому призведе до оптимального результату.
Вулиця Марі-Анн, він трохи сумнівається. Вже можна побачити будинок на Сен-Домінік, де він ось уже кілька місяців ділить кімнату з двома такими ж безробітними, як він сам: поляком Адольфом і Анселмі.
Це місце набагато краще, ніж те, де він мешкав до цього, у Вадартріків, господарів українського походження, але зі справжнісіньким російським брудом довкола, — весело подумалось йому. Насправді ім’я їхнє було набагато складнішим, ніж Wadartrick, та всі, включно з переписувачами, зійшлися на тому, що прізвище слід спростити, як округлюють суму до оплати, а щоб зробити ще коротше, задовольняються ініціалом: мосьє і мадам W.
У їхньому лігвищі за адресою вул. Сен-Домінік, 3962 увесь тиждень стояв запах капусти, чоловіки спали вп’ятьох у кімнаті на продавлених матрацах, обмінювалися блощицями, вошами звичайними й лобковими, відригували, нюхали один метан на всіх, хропли, як двигуни, а W. настільки економили на опаленні, що, коли готували вареники, паморозь прикрашала вікна.
Йому хотілось пройтися трохи далі, кинути погляд на вітрини магазину «Кларіс Гет» — у нього розвинулося незвичне захоплення жіночими капелюшками, які нагадують йому той клош, який намагалася змайструвати його мати з обрізків шкіри й гусячого пір’я, а ще ті, що в кондитерських «Дорфманнс Гай Класс і Кантор», переповнених тортами на свято Пуриму, та найперше на полицях конкурентки мадам Курваль, у магазині «Ґрін Ленжрі», і все це під сопіння й муркотіння промислових швейних машин з фабрик обабіч бульвару.
Та термометр ледве дотягує до двадцяти градусів за Фаренгейтом[10], вітер здіймає поли його пальта й неприємно лоскоче частини тіла, погано захищені потертою тканиною. І в нього залишається менше долара, щоб дожити до четверга, коли піде працювати до вугільника; він голодний, а за кухонними вікнами його нового помешкання, номер 4370 на тій же вулиці Сен-Домінік, мерехтять обнадійливі відблиски. Може, Адольф приготував одну зі своїх славетних страв з борошна, яка гріє тіло з вечора до самого ранку?
Микита Зінчук вирішує йти додому. Звертає на Марі-Анн. Він насвистує, аби переконати себе, що майбутнє йому посміхається, але дуже здалеку. І сам починає усміхатися. Він за тисячі льє від того, щоб запідозрити, що через годину чи трохи більше на нього, чоловіка, який наче вступив у кізяк мамонта, дивитимуться всі охочі, але цього разу не буде місця кпинам.
Так станеться тому, що його одинадцятий хребець розлетиться на шматочки, бо у нього буде пробито аорту, бо через легеневу кровотечу він втрачатиме кров, усю ще теплу кров, просто з печінки.
Микита Зінчук востаннє матиме вигляд ошелешеного ссавця, бо його серце перестане битися.
Джіанні Зутто подобаються його вуса і його робота.