Справді, матрикул[11] 1020 з маніакальною завзятістю піклується про два повністю чорних крила, абсолютно симетричні, що розгорнулися над його тонкими губами. Вони настільки товсті й такі щільні, що здається, ніби саме на них тримається верхня частина його обличчя.
Свої чудові вуса він довіряє тільки цирульникам, у чийому таланті він переконаний, і до того ж вірним католикам: італійцю ДіМелло з вулиці Сен-Зотік — побратимові, веселуну, любителю bel canto й шанувальникові Муссоліні, як і він сам, а ще Ожену Дюку з вулиці Марі-Анн. Цей підрівнює й розчісує пучки волосся з урочистістю, яка межує з поклонінням, що не може не подобатися їх власникові, коли ще врахувати, що робить Дюк це безоплатно.
У свою чергу, поліцейський Зутто частіше робить обходи за маршрутом, що пролягає повз його двері, як і повз двері торговця тютюном Моррісі Атласа на бульварі Сен-Лоран, який додає сигару до його пакета, коли він приходить закуповувати Canadian Club[12] у день зарплати. А ще він може спостерігати за місцем збору комуністів навпроти, номер будинку 4435, де, як запевнив його минулого місяця кавалер Массімо Занотті Б’янко, італійський консул у Монреалі, плетуть тенета змов Workmen’s Circle[13], Poale Zion Zaarei Zion[14], Спілка водіїв компанії «Джінджер Ель», «Наш табір»[15] і купа різних крамольних й ісраелітських об’єднань.
При цьому він із трохи дурнуватим виглядом усміхається перспективі за одинадцять днів знову потиснути руку посланцю Дуче на відкритті італійського сиротинця на вулиці Сен-Андре, не кажучи вже про віце-консула Боерйо, кавалерів Себастьяні, Ґалларйо, Паскаля, Наррізано й Сателлі, президента сиротинця для немовлят; він схилиться перед отцями Велеттом, Туччі, а ще Челі, що прибуде з Оттави з такої нагоди, й отримає благословення єпископа Монреаля Емманюеля Альфонса Дешама, майора у відставці Карабінерів «Мон-Роаяль»[16], без усяких сумнівів заклятого ворога більшовиків. І якщо стане на коліна, то лише для того, щоб поцілувати ноги високоповажного Отторіно Інкоронато, представника фашистів із батьківщини-матері, який — але цього наш вусань іще не знає — наступного місяця втече до Рима, щоб уникнути звинувачень у шахрайстві як керівник Фонду невідкладної допомоги для канадських італійців.
Так, Джіанні Зутто, достойний нащадок середземноморського чобота — хоча й народився в Монреалі 1898 року, через десять років після прибуття його батьків до нової країни, — старанно читає L’Italia й L’Aralgo, палких прихильників великого Беніто, не враховуючи того, що сам він пишається своїм членством в «Італійських фашистах Сен-Анрі», найактивнішому підрозділі організації, хоча сам він мешкає на розі 6-ї вулиці й Поль-Крюґер у районі Розмон. Він міг би приєднатися до фаланги з Майл-Енду, Групи Лупоріні, але у нього склалися стосунки з товаришами із західного району, які ходять до пабу «Pub Italis» на вулиці Нотр-Дам, що його тримає синьйор Капуано, який ще й торгує сигарами. До того ж, відстані не зупиняють патріотів, особливо якщо вони не платять за проїзд у трамваї.
Своєю роботою він, безсумнівно, зобов’язаний небу, тисячі молитов, які шепотів під куполом церкви Ностра Мадонна делла Дефесса, де ще сохнуть фарби на новенькому портреті Муссоліні й квадрумвірів — Б’янкі, Де Бонно, Де Веккі й Бальюо, що йдуть на Рим. А через те, що він і сам теж долучився до фінансування проєкту, то мав честь відвідати майстерню художника з фресок Ґідо Нінкері на бульварі Пій ІХ.
За рік до Великої депресії, дякуючи Богу, він з простого столяра перетворився на представника правопорядку, помінявши пилку й молоток на кийок і калібр 38. Тож він уникнув долі доброї третини монреальських робітників і тепер уособлює як для своїх улюблених сестер Терези і Неллії, для батька Ауґустіно й матері, святої Маріанджели, так і для обожнюваної дружини Аурори, в дівоцтві Майнелли, і їхніх чотирьох дітей гранітну основу, на яку спираються всі їхні сподівання.
Він усіма ними дорожить, та тільки до своїх вусів і кар’єри має те дивне почуття, яке дехто називає словом любов. Він навіть готовий повірити, що знаходить стійкість і наснагу в тому, що дехто вважає звичайною купою кінського волосу, і що він сам себе нагородив за старанність, яку виявив, коли погнався за малим злодюжкою, на вигляд років шістнадцяти, який поцупив трохи фруктів на ринку «Ґудмен». Він з такою силою кинув його на тротуар, що той почав харкати кров’ю, ну, якщо в нього не було туберкульозу.
13
Le Workmen’s Circle ou Arbeter Ring — «Робітниче коло», єврейська робітнича організація, заснована в США 1906 року, споріднена з Bund.
14
Poale Zion, Zaarei Zion — «Робітники Сіону», марксистська єврейська організація, заснована в Полтаві 1906 року; офіційна назва: Робітнича соціалістична демократична партія.