Крупа перестала падати, й важкі сірі хмари, які підганяє вітер, натикаються одна на одну і тягнуться на схід, білі, біло-лілові, то там, то сям закривають синяву, приглушену сонцем, що сідає, майже блакить.
Трохи далі срібний промінь пронизує горизонт і раптом зависає над Шам-де-Мар, у двох кроках від моргу, де лежить тіло, якщо вірити вердиктові, жертви нещасного випадку. Здається, навіть скелети дерев от-от обзаведуться ніжно-зеленими коронами бруньок, настільки проміння довкола чисте, варте найкращої весни. Протягом кількох секунд відлига святкує перемогу. Смужка світла ковзає до ріки, і баня ринку «Бонсекур» сяє, розливаючи над будівлею платинову ауру, блимає, гасне, знову стає сірою.
Та п’ятеро товаришів уже не звертають на все це жодної уваги, перезбуджені власними безневинними пустощами. Вони вже не в змозі зупинитись, наче звільнилися від людського горя, яке тиснуло на них роками, щоки вимазані паленим цукром, який вони запекло смокчуть, хапаючись за боки.
Довготелесий Дейвроу, стара Іда, Ріттерова, яка раптово кидається до трамваю, що довезе її до місіс Беатті й дасть змогу двом іншим її супутникам дістатися їхньої старої квартири.
Що ж до Симони, то вона чекає на транспорт, який доставить її на Ошлаґу, де на неї чекає незадоволений батько, котрий дізнався, що його донька схиляється на бік нечестивців.
Джошуа вирішує залишитися з нею, поки не прийде вагон, і дівчина бере його під руку, бо вважає це жестом цілком природним.
Він обертається до неї, дивиться їй в очі, такі чорні, такі глибокі, і вона легенько притягує його до себе, трохи розтуливши губи.
Цілує його.
Книга четверта
Джошуа Ґершман загартований класовою боротьбою, його затримували й знущалися з нього у Вінніпеґу, в Торонто, у Філадельфії і в Чикаґо; зараз він стоїть розгублений, ба, збентежений перед цією дівчиною, на диво впевненою в собі, як на добру католичку.
Поки піднімаються пішки бульваром Сен-Лоран, він згадує цей перший поцілунок. Платформа на зупинці Креґ; випари перегрітого заліза; долоня Симони без рукавички на його щоці; запах тютюну «Пікобак», дуже характерний, з люльки пасажира, який міряє їх поглядом; чутно, як труться сукні об підкладки пальт; воркування зляканих голубів; дзвінок кондуктора; тупцювання натовпу довкола них; вони завмерли, скуті тим, що дуже нагадує потяг; світло довкола, майже металеве; гудіння контактних мереж під напругою; продавці газет (скоро вже: «Поліцейський не винен!»); брязкання дзвоника перед відправкою; вибухи сміху; бурчання в животі; такі ніжні губи; м’який язик, на диво гарячий; і, звичайно, напружений член у штанях, через віщо він трохи відхилив назад стегна, а Симона наближається й тихенько сміється.
Він галантно допоміг їй піднятись у трамвайний вагон, і вони домовилися зустрітись у пʼятницю перед театром «Прінсесс», де показують останній фільм Глорії Свенсон у парі з кіно нецікавим, хоч екзотичним і розважальним.
Та у два наступні дні після розслідування коронера ситуація загостриться. Примножиться кількість висадки поліцейських десантів в офіси організацій, як комуністичних, так і робітничих, і до громадян, таких, як Белла Ґордон, котру один із правоохоронців назвав брудною єврейкою.
Офіцери не гребуватимуть забирати все, що потраплятиме їм до рук: бандеролі, папір, чорнило, ножиці, звичайно ж, гроші та вміст сейфів.
До того ж, у четвер вранці Франк Бреслоу ввалюється у квартиру на вулиці Сент-Фамій, яку Джошуа ділить іще з двома членами партії, Шарлем Маріоттом та Артуром Дж. Польом, якого всі кличуть Ейджі[66] і який допомагає йому покращити французьку.
— У тебе великі зрушення за останні кілька днів, — каже він, навіть не сумніваючись у тому, щó ховається за наполегливістю Ґершмана оволодіти мовою Мольєра.
Франк, який ще й досі важко дихає, пояснює, що покинув Робітничий дім[67] на розі Сен-Домінік і Дорчестер і побіг додому, щоб попередити Джошуа.
— Вони битимуть нас, — нарешті спромігся він сказати між двома вдихами. — І йдеться не про поліцію, не про фашистські ліги й не про студентів Університету Монреаля.
— То про кого ти говориш, заради Бога?
— Про найгірше! Про мафію та власників виробництв. Як таке можливо, вони ж такі самі іммігранти, як і ми? Вони зарядили ґанґстерів з Мейна порихтувати нам фізії — тобі, мені й Лео. Сам патрон Вілла Моріс прийшов у Дім, щоб нас попередити.
67
Temple du travail — прокомуністична робітнича організація в Канаді, мала національні відділки: Український робітничий дім, Фінський робітничий дім і т.д.