Вона вітає клієнток мелодійним голосом, впізнаваним серед багатьох інших, але з-під її дівочих інтонацій пробивається жорсткість, властива особам, наділеним незаперечним авторитетом: ті, хто переступає поріг, не вибирають вечірні туалети, а, навіть не усвідомлюючи цього, підкоряються порадам жіночого недомірка, що цвірінькає перед ними.
Роуз Адлер із роду текстильних майстрів Монреаля сама зуміла заробити кругленьку суму, продавши свою майстерню «Rose Garment» («Рожевий Гранат») з виробництва панчох і шкарпеток на авеню Парк у самий розпал фінансової кризи, — ще один доказ ефективності безкомпромісного сопранового тембру її голосу, коли вона укладає угоди.
Вона відхилила всі пропозиції шлюбу, включно з пропозицією адвоката Генрі Вайнфельда, чим розчарувала своїх батьків Рут і Соломона. Про неї розносять недобрі чутки, буцімто виною всьому її нахил до лесбійства. Насправді ж вона віддає перевагу поганим хлопцям перед тими, з ким її знайомлять тітки; вона любить хлопців, молодших за себе, — тих, хто залицяється, незважаючи на її сороківник, а ще й християн на додаток, що лише додавало страждання предкам, — починаючи з франко-канадців, спокусників, котрі, як правило, не становлять загрози, веселунів із спікізі[18], не кажучи вже про тих типів із гральних кімнат, які оцінюють вас поглядом поверх склянки світлого, що її дуже звеселяє.
Зі стрункою фігурою, надзвичайно вродлива, а ще трохи сором’язлива, Симона може видатися повною протилежністю Мадемуазель, яка відрізняється від неї й водночас доповнює її, частиною пазлу, який пасує до іншої частини й змушує ту світитися, звідки й береться це враження, ніби вони кревні родичі.
Обом жінкам притаманні беззаперечний смак, безсумнівна чесність, значний апломб і відмінне здоров’я.
Роуз Адлер також покладається на чуття своєї молодшої колеги, яка цього ранку понеділка сортує товари від «Diana Dress» — «Одягу від Діани» й підбирає розміри та моделі в передчутті клієнток, що планують приїхати у магазин до неділі включно, а бос тримає у руці форми й рахунки з бутика з їхніми іменами.
— Якби я могла платити тобі стільки ж, скільки платить Ісраель Ґолд, — повторює до неї Мадемуазель невпевненою французькою, — я би платила, але чотирнадцять доларів на тиждень — не можу навіть думати про таке.
Симона лише знизує плечима, бо вона знає, а її співрозмовниці невідомо, що вона знає: Роуз могла б дозволити собі такі трати, бо точно б заробила більше, а ці голосіння — лише спроба домовитися. У будь-якому разі, молода жінка далека від думки, що шість днів у бутику були б для неї великою приємністю, а ще вона любить свою роботу обробниці в одній з найпрестижніших компаній метрополії, де вона працює, відгороджена цегляною стіною від оглушливого дирчання, що заповнює майстерню поруч, де швачки — деякі з них ледве досягли шлюбного віку, — схилені над промисловими машинами, в прямому сенсі сліпнуть і глухнуть, а іноді й залишають у тих машинах свої пальці.
А ще патрон ставиться до неї з величезною повагою і, як вона гадає, майже по-батьківськи, тобто без жодної задньої думки, хоча й під впливом ідіотської реальності: діти. Їх у нього вже четверо. Єдине, що йому залишається, — задовольнятися думкою про те, що вона б могла бути однією з його доньок, і стримувати ніжність, яку відчуває до неї через те, що визначає як поклик крові. Тож він легко пробачив їй короткий страйк минулого місяця, який завершився помітним підвищенням платні: три долари п’ятдесят за сорок вісім годин роботи.
Отже, іронія ситуації полягає в тому, що вона з чотирма іншими робітницями, які ходять до тієї самої церкви на вулиці Ошлаґа, мусить позбутися того, що кюре Баріль оцінив як аморальний прибуток, отриманий шляхом ототожнення себе з комуністами. А через те, що цей прибуток отримано від єврея — безбожника й пожирача християнських дітей, якому обіцяно горіти в пеклі, — вони повинні віддати гроші, але більшовикам — попри те, що дуже часто може йтися про осіб, які належать до тієї самої релігії, — й утішитися словом Господа, поширювати його, при цьому нагадуючи червоним, що віра й смирення не розчиняються у жадібності, а міцніють у чистому серці, щоб виростити в ньому діамант зречення, дорогоцінний камінь, недоступний невіруючим.
18
Нелегальні заклади, в яких продавали алкоголь під час Великої депресії, після 1933 року — бари у стилі ретро.