Симона помічає, що будівлі стають менш стійкими, з обвислими фасадами, вивернутими нутрощами, з тріщинами у стінах, з яких відпала цегла, оголюючи пересохле дерево; а деякі навіть хитаються від вітру, і все заражено спорами грибка, і їй здається, що той грибок проникає у тіла стражденних.
Невеличка група під орудою Кіда звертає ліворуч на вулицю Буйон, туди, де, як грудка глини, прикрашена ніби побитим міллю капелюхом-двокуткою, знайшла притулок пральня Йї Лі із забраними решіткою вікнами, з яких пробивається слабеньке жовтаве світло, й димарем, який випльовує пару із запахом жавелевої води.
Джошуа Ґершманові, чия душа й досі не знайшла спокою після зустрічі з дівчиною, навіть мереживо на асфальті нагадує дороги у найбідніших районах України, незважаючи на те, що тут будівлі було зведено відносно недавно, після великої пожежі 1852 року. І все-таки деякі вже готові завалитись, а із вбиралень на задніх дворах, які мешканці називають нужниками, долинає нудотний запах, бо велика частина житла, збудованого до того, як відкрили бацилу холери, не має ні ванних кімнат, ні туалетів.
Тут вервечка рухається тихо, щоб не привертати уваги ні сутенерів, ані викидайлів, що стовбичать перед дверима гральних домів. Вони минають майстерню столяра, мініатюрний салон цирульника й перетинають вуличку, вкриту багном; за ними спостерігає мʼясник зі своєї кошерної крамниці, на перекошених дверях якої висить оголошення з номерами кімнат, до яких можна ввійти з двору.
Френк милується добре зробленим мансардним вікном, Джошуа помічає кілька елегантних завитків, що перегукуються з сільським довкіллям, а потім усі зупиняються перед будинком 1465, де розташовано щось на зразок покинутого магазину навпроти ресторану, що належить одному галичанину й зветься «Санок»[76], і підприємства з розливу «Орандж Поп».
Вони всі забираються на платформу — Кід, Джошуа, Френк, Фред Роуз, Симона, двоє невідомих і той же Лявуа в кінці групи, який кидає нервозні погляди на всі боки, — кількома сходинками до гарних різьблених кленових дверей з івритськими буквами, наче вогонь, який гасить бриз.
— Колись, — каже Фред Роуз, — тут була синагога, «Бейт Гамідраш Ец Хаїм». «Дерево життя»! Потім — угорський ресторан, який тримали словаки. А тепер, ну...
Незважаючи на приємну прохолоду, їх зустрічає запах цвілі й пилюки, що назбиралася за місяці, протягом яких приміщення стояло закинутим. Два квадратні столи глянцевого дерева з різьбленими ніжками, поспіхом поставлені під стіну, перш ніж вкрилися пилом; стільці з прямими спинками й плетеними сидіннями з тростини, якісь фігури на мозаїчному паркеті, де-не-де, наче виразками, вкритому шматками лінолеуму; брудна гіпсова ліпнина, на якій видно сліди колишнього декору, стеля у смугах тріщин: ось що залишилось від того, що було колись місцем для молитви, а потім святкування.
З-за перегородки визирає знайоме обличчя, й Симона з полегкістю впізнає Беллу Ґордон, яка енергійним помахом руки запрошує їх приєднатися до неї.
Кілька прилавків, широка порцелянова раковина з діркою для крана, смуги невикористаного металу, що в’юняться до прорізу у віконній фрамузі й ведуть до колишньої кухні. На тій самій фрамузі причеплено два однакові плакати: за винятком мови, збільшена копія листівок, що їх Кід показував учора Джошуа.
Белла потискає всім руки, називає товаришами, дихає на долоні й одягає рукавички, обіймає Симону, перш ніж поплескати її по плечу, і відразу веде їх углиб, на відкриту галерею, захаращену дошками й старими шинами, які тільки й чекають на сірника, щоб запалати й забрати з собою добру частину кварталу.
— Кіде, — каже вона до боксера, — ти прийшов саме вчасно, втрапив на велике відкриття. Будь першим!
Справді, посеред двору з незвичними кутами й укритого білим злежалим снігом двоє чоловіків із засуканими рукавами заганяють лопати у сніговий замет і, вперши руки в боки, якусь мить відпочивають, відхекуючись, наче тяглові воли.
Симона розуміє: вони щойно відкопали водонепроникний джутовий шар і тепер готуються витягти його з невеличкого кратера. Кід іде їм на допомогу й наказує приступати й подвоїти зусилля. Коли пакет визволили з крижаної схованки, він кладе його собі на спину й переносить досередини, при цьому гарчить усю дорогу, наче вепр.