Вони б’ють, б’ють, знову б’ють, цілять навмання, не дивляться, кому дістаються удари, не розраховують силу самих ударів. Дві нажахані жінки стоять на перехресті вулиць, стримуючи малюка. Один з аґентів підходить ззаду, дає одній із них такого штурхана, що вона пролітає шість дюймів уперед. Вона розлючено обертається, криє його лайкою, простягає руку до дитини, та поліцейський завдає удару, від якого хлопчик з криком залітає в намет. Що ж до іншої жінки, то вона дістала удар кийком у живіт і не може дихати.
На журналіста ж, який робив нотатки у блокноті, наскакують констеблі Леблан і Дешам. Вони безцеремонно б’ють його в обличчя, незважаючи на підписану особисто директором Дюшеном перепустку, яку той показує, й відмовляються повідомити свої матрикули, перш ніж зламати йому вилицю.
Чоловіки, здебільшого в картатому одязі, видирають плакати з рук тих, кого пізніше назвуть бунтівниками, в тому числі й написане каліграфічно гасло, де згадується про долю Ніколя Сакко й Бартоломео Ванцетті[78]. Тепер удари сипляться градом, кров цебенить, ніхто не наважується протиставити себе представникам сил правопорядку, до яких приєдналася кінна поліція, що гарцює вулицею й роздає направо й наліво удари батогами.
Симона, сидячи в похоронному катафалку, разом із Джошуа й Фредом Роузом, дивиться на розправу, паралізована побаченим. Скрикує, коли бачить Беллу Ґордон, яка намагається дістатись автомобіля, відбиваючи однією рукою здійняту для удару нагайку.
Перед автомобілем з’являється кінь, водій не вагаючись б’є по гальмах, Симона відчиняє дверцята, стрибає на асфальт, робить крок, хапає Беллу за пальто, підтягує й штовхає на сидіння. Чоловік піднімає зброю, готовий кинутись на дівчину, але зупиняється, збентежений непокірним поглядом Симони: боягуз і є боягуз, якою б не була його роль. Не відводячи від нього погляду, вона задкує, задкує й опиняється в теплі катафалка.
За якусь хвилину вулиця Жанн Манс майже порожніє, залишається лише сміття, кілька плям крові, блювота. Поліцейський на мотоциклі займає місце біля катафалка й робить знак водієві продовжувати рух і слідувати за ним. У своє дзеркало заднього огляду він, однак, може бачити поліцейських, які накидаються на Філіппа Купера, хлопця років двадцяти, якого вони, безперечно, затримають, звинувачуючи у порушенні спокою.
Лише перетнувши вулицю Шютер, яку скоро перейменують в Ейлмер, фургон може набрати швидкість і рушити на захід, щоб дістатися місця, яке ще довго буде вважатися на острові Монреаль сільською місцевістю.
Спокій відновлено, активісти збираються в залі «Принц Артур», де на них чекає трохи тепла й багато гарячих дискусій багатьма мовами, здебільшого не зрозумілих присутнім там поліцейським інформаторам.
У багатьох, включно з жінками й людьми похилого віку, — синці, що свідчать про сильну любов сил правопорядку. Однак тут панує святковий дух, безперечно, підживлюваний пляшками, які переходять із рук в руки і вміст яких — женьєвр[79], горілка, житнє віскі, гаряче вино — запалює щоки.
Післяобідньої пори Белла, Симона, Фред Роуз, Френк Бреслау і Джошуа зʼявляються тут майже тріумфально, і дехто робить помилковий висновок про те, що перев’язки на обох чоловіках — результат сьогоднішніх подій.
Фред Роуз виходить на естраду, бере мікрофон і розповідає про церемонію поховання. Похорон Микити Зінчука був швидким і був би ще коротшим, якби не відспівування польським священником, якого направили туди від церкви Святого Миколая; церемонію тримали в таємниці як одні — вороги комуністів, так і інші — ті, хто не сприймає релігійних культів і є тільки революціонерами.
В наступні дні ряду редакційних статей і політичних та релігійних промов, здебільшого провладних, вдається приглушити назрівання протестів. Було чути й незгодні голоси, що належали відомим марксистам і ешевенові Шуберту, кільком рабинам і міністрам-протестувальникам, таким як преподобний Девід МакЛеннан, пастор Об’єднаної церкви Еммануїла, який охарактеризував поліцейську жорстокість як небританську і нехристиянську.
Звичайно, проводилося розслідування, та знов у діях сил правопорядку не знайшли жодної провини; Робітнича партія Канади організувала конференцію в готелі «Мон-Руаяль», на якій було прийнято резолюцію, підписану її керівництвом, з вимогою зустрічі з виконавчим комітетом міста Монреаль, яку потім оголосили неприйнятною.
78
Нікола Сакко (італ.Ferdinando Nicola Sacco) (22 квітня 1891 — 23 серпня 1927) й Бартоломео Ванцетті (італ. Bartolomeo Vanzetti) (11 червня 1888 — 23 серпня 1927) — страчені учасники анархістського руху, вихідці з Італії, які проживали в США.
79
Женевер (нід. jenever) — нідерландський міцний спиртний напій, отриманий шляхом дистиляції перебродженого сусла з солодового ячменю й ароматизованого ягодами ялівцю з іншими прянощами. Виробляється в Нідерландах і Бельгії.