Гуїгнгнми, які слухають тільки голос розуму, пишаються своїми чеснотами не більше, як я пишаюсь тим, що маю руки або ноги. Не пишатиметься ними й жодна розумна людина, хоч без них кожне має почувати себе нещасним. Спиняюся докладніш на цьому питанні через те, що хочу зробити суспільство англійських єгу менш нестерпним, і проситиму тих, хто хоч трохи хибує на цей абсурдний порок, не наважуватися навертатись мені на очі.
Примітки
Нині точно встановлено, що основний текст «Мандрів Гуллівера» — «Travels into Several Remote Nations of the World by Lemuel Gulliver, first a Surgeon, and then a Captain of several Ships. In Four Parts» — був написаний Дж. Свіфтом у 1720–1725 pp.[114], хоча багато важливих ідей зародилося ще під час існування «гуртка Скріблерусів» (починаючи з 1713–1714 pp.). Про це свідчить, зокрема, досить фрагментарна й «уривчаста» манера оповіді в 1-й частині («Подорож до ліліпутів»), що перевантажена політичними алюзіями і відображає гострі особисті переживання автора.
За життя Свіфта перше видання твору було здійснено у 1726 р. видавцем Бенджаміном Моттом, друге — 1735 р. у Дубліні Джорджем Фолкнером у складі 4-томного зібрання творів. До цього видання сам автор вніс цілу низку мовних виправлень, головним чином, архаїчних зворотів та елементів ірландського слововжитку. В пізніших виданнях вже після смерті письменника мова його книги піддавалася ще більшій модернізації.
Серед найважливіших видань творів Дж. Свіфта в пізніші часи слід відмітити видання у 19 томах, здійснене Вальтером Скоттом у 1814 p. і повторене у 1824 р. Йому ж належить ґрунтовне дослідження про Свіфта. Фундаментальне видання листування письменника вийшло у 6 томах 1910 р.
Повний переклад Миколи Іванова, що пропонується читачеві в цьому томі, вийшов друком 1935 р. Перекладацька діяльність М. О. Іванова, видатного філолога з Харкова, — призабута сторінка української культури. Він перекладав з англійської, французької («Ґарґантюа і Пантаґрюель») і іспанської («Дон Кіхот»). За свідченням Юрія Шереха, «кінцева доля його була сумна. По війні він опинився в англійській зоні окупованої Німеччини, і, коли він ішов вулицею Гамбурга, люди з проїжджого радянського авта схопили його, вкинули всередину, і так він зник».[115]
Частина II.
У цій частині Свіфт також широко використовує готові сюжетні схеми і ситуації зі світової літератури. Особливо багато збігів з твором французького письменника Сірано де Бержерака «Комічна подорож на місяць» (1657): Сірано тримають у клітці, показують глядачам за гроші, в нього кидають горіхами, він робиться улюбленцем королеви, його клітку підхоплює велетенський птах тощо.
Вчені намагалися з'ясувати походження слова Бробдінгнег (Brobdingnag), зокрема, припускали, що воно в анаграматичний спосіб складено з трьох слів: grand, big, noble (величезний, великий, шляхетний). Варто звернути увагу на те, що в частині III назва країни Luggnagg має схожий елемент: — gnag. Взагалі, в цій частині небагато «бробдінгнегських» слів, для всіх них характерно одне: фонетично громіздке і незручне для вимови сполучення приголосних в кожному складі (Grildrig — ім'я, яке дали Гулліверу велетні, splacknuck — назва комахи, Glumdalclitch — ім'я дівчинки, grultrud — кликун, Lorbrulgrud — назва столиці,
«Гордощі світу», gladral — двірський пристав, glonglungs — міра довжини у велетнів, Flanflasnic — назва міста). Очевидно, в такий, трохи дитячий, спосіб Свіфт намагався підкреслити величину світу велетнів. Із цієї точки зору питання про сенс назви країни втрачає значення.
Частина III.
У цій частині Свіфт описує подорож до 5 країн, назви чотирьох з котрих — Laputa, Balnibarbi, Luggnagg, Glubbdubdrib — він вигадав сам. На карті, доданій до роману, всі п'ятеро країн, включаючи Японію, розташовані поруч.
114
Див.:
115