Менш значні родини, крім невисокої річної плати за пансіон, регулярно вносять керівникові будинку дещо зі свого місячного заробітку на посаг дочці. Отже, витрати всіх батьків обмежені законом, бо, на думку ліліпутів, не може бути більшої несправедливості, як, догоджаючи собі, народити дітей, аби потім накидати на суспільство тягар опікування ними. Значні ж особи зобов'язуються забезпечити своїх дітей певною сумою, відповідно до їх громадського становища. Капітали ці завжди вкладають якнайвигідніше й використовують точно за призначенням. Селяни та робітники тримають дітей удома, бо їхня робота полягатиме тільки в оброблянні землі, і держава не надає великої громадської ваги їх вихованню. Проте, для старих та хворих улаштовано спеціальні шпиталі та лікарні, і тому в країні не знають жебрацтва. Тепер, мабуть, цікавий читач хотів би довідатися про моє хатнє життя та побут у країні, де мені довелося перебувати дев'ять місяців і тринадцять днів. Маючи природний хист до механіки й спонукуваний потребою, я з найбільших дерев королівського парку змайстрував собі досить пристойні стіл і стілець. Двісті швачок шили мені сорочки і білизну до столу та на ліжко, і хоч полотна їм дали щонайцупкішого та найтовщого, вони, проте, мусили класти його в кілька шарів, бо навіть таке було тоншим од нашого батисту. Сувої цього полотна мають три дюйми завширшки й три фути завдовжки. Коли я ліг на підлогу, швачки взяли з мене мірку натягненою шворкою, яку тримали за кінці, одна, стоячи на моїй шиї, а друга — на коліні; третя ж лінійкою в дюйм завдовжки виміряла довжину шворки між ними. Далі вони зміряли обвід великого пальця моєї правої руки і задовольнилися тим, бо в них математично точно вирахувано, що обвід великого пальця дорівнює половині обводу зап'ястя, і так само встановлено співвідношення між зап'ястям, шиєю та грудьми. Отже, користуючись своїми розрахунками і моєю старою сорочкою, розстеленою перед ними на землі як зразок, швачки виготовили сорочки, що цілком пасували до мого зросту. Одяг шили мені триста кравців, які знімали з мене мірку вже іншим способом: я став навколішки, а вони приставили до моєї шиї драбину і, вилізши на верхній її щабель, спустили від мого коміра до підлоги важок на мотузочці, довжина якої мусила відповідати довжині мого камзола. Поперек і руки я виміряв сам. Працювали кравці в моєму будинку, бо найбільший у цілій країні дім не вмістив би мого костюма, і коли він був готовий, то виглядав неначе печворк[30], пошитий англійськими дамами; тільки мій був однокольоровий.
Триста кухарів працювали в невеличких зручних бараках, збудованих біля мого будинку, де вони жили зі своїми родинами, готуючи по дві страви до сніданку, обіду та вечері. Я брав у жменю двадцять лакеїв і ставив їх на стіл; сотня їх прислуговувала внизу, на підлозі: одні — підносячи тарелі з їжею, інші — підкочуючи бочки з вином та різними напоями. Ті, що були нагорі, на мою вимогу, піднімали їх дотепним способом за допомогою валу з вірьовкою, як в Європі ми витягаємо відро з криниці. Тарілки їжі і кухля напоїв вистачало мені на один ковток, їхня баранина поступається нашій. Яловичина зате — просто чудова. Іноді мене частували окостом такого розміру, що я тричі одкушував од нього; тільки це траплялося рідко. Прислужники були страшенно здивовані, побачивши, як я їв його разом із кістками, як їдять у нас ніжку жайворонка. Я за одним разом ковтав цілу гуску чи індика і, мушу зізнатися, вони були куди смачніші за наших. Дрібної ж птиці я брав штук по двадцять, а то й по тридцять на кінець ножа.
Одного дня його величність, повідомлений про мій побут, висловив бажання пообідати в мене разом зі своєю дружиною та молодими принцами й принцесами крові. Коли вони з'явились, я розмістив їх у парадних кріслах із почтом по обох боках стола, якраз навпроти себе. Був з ними і Флімнеп, лорд скарбниці, із білим жезлом в руці. Я спостеріг, що він раз у раз скоса поглядав на мене, але їв більше ніж звичайно на честь любої моєї батьківщини і на подив двору. Я маю деякі підстави гадати, що цей обід дав Флімнепові привід обмовити мене перед його величністю, бо хоч він зовні поводився зі мною більш по-приятельському, ніж дозволяє його похмура вдача, але завжди був моїм потаєнним ворогом. Флімнеп змалював імператорові скрутне становище скарбниці; указав на великі відсотки, за які мусив брати позику; на падіння на дев'ять відсотків проти паритету курсу кредитних білетів; на те, що я коштував уже його величності понад півтора мільйона спрагів (найбільша в ліліпутів золота монета з лелітку завбільшки) і, нарешті, сказав, що порадив би імператорові позбутися мене при першій же нагоді.