Більшість лапутян, а надто ті, що працюють в астрономії, з великою довірою ставляться до астрологічних віщувань, хоч і соромляться визнати це привселюдно. Але найчуднішою і найнезрозумілішою здавалася мені їхня пристрасть до новин та політики, в якій вони надзвичайно кохаються, раз у раз дискутуючи питання державного характеру та гаряче обстоюючи кожну дрібницю партійної думки. Щоправда, такий самий нахил я спостерігав і в більшості моїх знайомих європейських математиків, але ніколи не міг знайти нічого спільного між цими двома галузями науки. Мабуть, вони гадають, що керувати та орудувати світом не важче, ніж повертати глобус, бо в найбільшому колі стільки ж градусів, як і в найменшому. А втім, я думаю, що ця характерна для математиків риса походить від загальнолюдської властивості втручатися саме туди і цікавитись саме тим, до чого ми найменше підготовані навчанням та природою.
Лапутяни завжди хвилюються і не мають ані хвилини спокою[58], але їхні страхи викликані причинами, які майже не впливають на інших смертних. Вони бояться змін, що відбуваються в тілах небесних: того, приміром, що Земля, через постійне зближення Сонця з нею, мусить із плином часу бути поглинена або знищена ним; що поверхня Сонця поступово вкриватиметься його викидами і перестане давати світло світові; що Земля, уникнувши нещодавно зіткнення із хвостом останньої комети, який неминуче спопелив би її, дуже можливо, буде зруйнована найближчою черговою кометою, яка з'явиться, — вирахували вони, — через тридцять один рік. А якщо ця комета, перебуваючи в перигелії, наблизиться до Сонця на певну відстань (чого на підставі своїх розрахунків вони побоюються), то вона дістане від нього тепла в десять тисяч разів більше, ніж є його в розпеченім до червоного залізі. Віддаляючись від Сонця, вона понесе з собою і свій вогняний хвіст у мільйон чотирнадцять миль завдовжки; Земля ж, якщо вона, проходячи крізь той хвіст, опиниться на сто тисяч миль від ядра, або головного тіла комети, дорогою мусить зайнятися і спопелиться. Побоюються вони й того, що Сонце, випромінюючи щодня своє тепло й нічим не поновляючи його, має кінець кінцем зовсім згоріти та зникнути, а це супроводитиметься зруйнуванням Землі і всіх планет, які дістають від нього своє світло.
Завжди стривожені страхом перед цими та подібними до них неминучими небезпеками, вони не можуть спати спокійно у своїх ліжках і позбавлені можливості насолоджуватися звичайними розвагами та втіхами життя. Зустрівшися ранком зі знайомими, кожне з них насамперед питає про стан і вигляд Сонця вчора ввечері та сьогодні вранці й хоче знати, чи є надія, що Земля не зіткнеться з кометою, яка наближається. Ці розмови вони можуть вести з захопленням, з яким наші хлопчики слухають різні страхіття про духів та домовиків і, з насолодою наслухавшись їх, бояться вкладатися спати.
Жінки на Лапуті надзвичайно жваві. Вони зневажають своїх чоловіків і страшенно люблять мешканців континенту, чимало яких завжди бувають на острові, то тому, що вони належать до двору, то з доручення різних міст та цехів, то у своїх приватних справах. На острові мешканців континенту глибоко зневажають, бо в них різні дарування. З-поміж них острівні дами вибирають собі коханців; погано тільки те, що поводяться вони занадто вільно й почувають себе в цілковитій безпеці, бо їхні чоловіки так заглиблюються у свої розумування, що коханці можуть дозволяти собі в їхній присутності найбільші фамільярності, а надто, коли чоловік сидить над папером та над інструментами і коло нього нема його ляскача.
Їхні жінки та доньки скаржаться на свою самотність на острові, хоча, як на мене, то це найчарівніше місце у світі. Живуть вони там у розкошах і роблять, що хочуть, а все ж їх завжди приваблюють столичні втіхи. Проте спускатись у Лагадо можна їм тільки з особливого дозволу короля, а дістати його нелегко, бо вельможі з власного довгочасного досвіду дізнались, як важко умовити жінку повернутися звідти. Ось, наприклад, що переказували мені про одну дуже поважну придворну даму. Дружина прем'єр-міністра, першого багатія в королівстві, — людини дуже милої і страшенно закоханої в неї, — мати кількох дітей, вона покинула свій чудовий палац на острові і, посилаючись на недугу, переїхала до Лагадо. Там вона ховалася кілька місяців, доки король не видав наказ розшукати її. Даму знайдено в темній корчмі, у лахмітті, бо вбрання своє вона заставила, щоб утримувати старого спотвореного лакея, який щодня бив її й від якого її взяли силоміць. Повернувшись додому, де чоловік і словом не дорікнув їй і поводився з великою ніжністю, вона незабаром знову втекла до свого коханця, занесла з собою всі фамільні коштовності, і відтоді про неї нічого не чули.
58