Прем'єр-міністр запевняв мене, що якби острів опустився над містом так низько, що не міг би піднятися знову, то городяни назавжди позбавили б його здатності пересуватися, вбили б короля з усіма міністрами і цілком змінили державний лад.
Основний закон цієї держави забороняє королю, двом його старшим синам і дружині, поки вона може ще народжувати дітей, залишати острів з будь-якого приводу.
Розділ IV
Автор покидає Лапуту. Його спускають у Белнібарбі. Він прибуває до столиці. Опис столиці й прилеглих місцевостей. Один вельможа гостинно приймає автора в себе. Його розмова з цим вельможею.
Не можу сказати, щоб зі мною тут погано поводились. Проте я почував деяку зневагу в ставленні до себе, бо й король, і його підданці з усіх галузей знання цікавляться лише математикою та музикою, а я тут був куди нижчий проти них, і тому поважали вони мене дуже мало.
Зі свого боку, і я, оглянувши все, варте уваги, дуже хотів покинути острів, та й мешканці його мені вже вкрай набридли. Вони, щоправда, великі знавці у двох згаданих мною галузях науки, які я завжди поважав та дещо й сам тямлю в них; але разом із тим вони такі абстрактні й так заглибилися в умоглядні спекуляції, що я ніколи не зустрічав неприємніших співбесідників. Під час мого двомісячного перебування в Лапуті я розмовляв лише з жінками, крамарями, ляскачами та придворними пажами, через що мене надзвичайно зневажали, хоч тільки від них і міг я почути розумні відповіді.
Старанно працюючи, я добре засвоїв їхню мову і вирішив за першої ж нагоди залишити острів, де мене так негідно трактували.
При дворі був один вельможа, близький родич короля, якого всі вважали за найбільшого неука та дурня і тільки через споріднення з королем давали йому належну шану. Він зробив великі послуги короні, мав чималі природні здібності та добру освіту, був безумовно порядною і чесною людиною, але не мав музичного слуху і, як кажуть його виказувачі, «часто грав невлад». Крім того, його вихователі лише з великими труднощами навчили його доводити найлегші теореми з математики. До мене цей вельможа ставився надзвичайно прихильно і часто вшановував мене своїм візитом, під час якого розпитував про європейські справи та закони, звичаї, побут і освіту в тих численних країнах, що їх мені довелося бачити. Він дуже уважно слухав мої розповіді й завжди робив цілком слушні зауваження. Відповідно до свого стану він мав двох ляскачів, але брав їх із собою тільки до двору або коли наносив офіційний візит, і відразу ж відпускав, коли ми лишалися тільки вдвох.
Ось цю видатну особу я й просив поклопотатися за мене перед королем у справі мого від'їзду. Він так і вчинив, хоч і з жалем, як зволив мені сказати, і робив різні вигідні пропозиції, які я відхиляв, висловлюючи, проте, найглибшу за них вдячність.
16 лютого я попрощався з королем і його двором. Його величність дав мені подарунки, що коштували близько двохсот англійських фунтів, і на таку ж суму обдарував мене й мій протектор, його родич, давши, крім того, ще й листа до свого приятеля в тамтешній столиці, в Лагадо. Острів під той час плив над горами милі за дві від столиці, і мене спустили з нижньої галереї так само, як колись підіймали.
Частина континенту, що становить володіння монарха Лапути, зветься в цілому Белнібарбі, а столиця — це я згадував і раніш — носить ім'я Лагадо. Я з деякою приємністю відчув під ногами твердий ґрунт і без ніяких перешкод, одягнений по-їхньому і досить обізнаний з місцевою говіркою, дістався міста. Швидко знайшовши будинок особи, що до неї я мав рекомендацію, я передав хазяїнові листа від мого друга — вельможі з острова — і був прийнятий дуже люб'язно. Цей великий лорд, на ймення М'юноді, дав мені кімнату в своїм будинку, де я й мешкав увесь час мого перебування в Лагадо, вшанований із надзвичайною гостинністю.
Другого ранку по моїм прибутті господар повіз мене на візку оглянути місто, разів у два менше за Лондон, тільки будинки в нім дуже оригінальної форми, серед них багато зовсім зруйнованих. Люди, одягнені здебільшого в лахміття[61], з диким виглядом вирячивши очі, бігали по вулицях. Поминувши одну з міських брам, ми проїхали милі зо три полем, де я бачив багато селян, що з якимись знаряддями порпались у землі; але що саме вони робили, я розібрати не міг. Не помітив я також ніде ні трави, ні хліба, дарма що ґрунти були, очевидно, дуже родючі. Незвичайний вигляд міста й села не міг не здивувати мене, і я насмілився попросити пояснень у свого супутника. Я не розумів, яким чином при безлічі заклопотаних облич, при стількох головах і руках, нібито за ділом і в місті, і на селі, ніде не бачиш добрих наслідків їхньої праці; навпаки: лани стоять необроблені, будинки занедбані та зруйновані, а зовнішній вигляд людності та їхній одяг свідчить лише про злидні та нестатки.
61