Цей проект не може коштувати дорого суспільству і, на мою скромну думку, буде, мабуть, дуже корисним, бо прискорить проведення справ у тих країнах, де сенат бере якусь участь у законодавстві; він породить одностайність, скоротить дебати, розкриє кілька ротів, тепер закритих, і закриє куди більшу кількість розкритих, вгамує запал молодої людини і виправить завелику черствіть старої; збудить тюхтіїв і заспокоїть дратівливих.
Знову ж таки: всі скаржаться, що улюбленці монархів завжди мають коротку та ледачу пам'ять, і цей доктор пропонує, щоб кожен допущений до першого міністра, коли перекаже йому коротенько та ясно свою справу, відходячи, дав йому цибульки, або штовхнув у живіт, або наступив на мозоль, або тричі потягнув за обидва вуха, або вколов голкою крізь штани, або до синця ущипнув за руку і тим не дав міністрові забути про його справу. Таку операцію треба повторювати кожного приймального дня, доки справу не розв'яжуть остаточно або категорично відмовлять задовольнити прохання.
Він пропонує також, аби кожен сенатор, висловивши на великій національній раді свою думку й захистивши її, неодмінно голосував би за прямо протилежну, бо наслідок голосування неодмінно буде тоді кращим для загального добра.
Аби примирити ворожі партії, коли суперечки між ними стають занадто запеклими, він рекомендує такий дивний спосіб: взяти з кожної сторони по сто лідерів і посадовити їх парами один проти одного, добираючи в пари людей по змозі з головами однакового розміру. Далі двоє хірургів мусять воднораз розпиляти їм потилиці так, щоб рівно навпіл поділити їхні мізки, і негайно ж прикласти потилицю кожного до передньої частини голови його партійного супротивника. Робота, звичайно, вимагає деякої точності, але професор запевняв, що коли операцію буде зроблено добре, то одужання забезпечене. Аргументує він так: дві половини мозку, змушені дискутувати про якесь питання, в порожнині одного черепа незабаром порозуміються й дадуть поміркованість та правильність мислення, такі бажані в головах тих, які вважають, ніби вони з'явилися на світ спеціально для того, щоб стежити за його рухами та керувати ними. Що ж до різниці мізків — якісної чи кількісної — у проводирів партій, то, як запевняв нас на підставі своєї практики доктор, це — суща дрібниця.
Я чув палкі дебати двох професорів із приводу найвигіднішого та найефективнішого способу діставати гроші, не чинячи прикрості населенню. Один твердив, що найсправедливіше буде оподаткувати пороки та дурість, і хотів, щоб розмір податку на кожного встановлювало журі з сусідів. Другий додержувався діаметрально протилежного погляду. На думку його, оподатковувати треба якраз ті якості душі та тіла, яким людина сама складає найвищу ціну. Розмір податку має залежати від рівня їхньої досконалості, а оцінку їх треба дати визначити її власному сумлінню. Найбільше податків, казав він, слід стягати з тих, кого люблять особи іншої статі, а суму встановлювати залежно від рівня та характеру успіху, бо тут можна взяти за свідків і самих зацікавлених осіб. Однаково власним суддею може бути кожен і в питанні про свою дотепність, відвагу та чемність, які теж мають підлягати великим податкам. Щодо чесності, розуму, справедливості та освіти, то їх передбачалося не оподатковувати зовсім, бо це такі своєрідні якості, яких ніхто не визнає в сусіда, і кожен завжди помиляється, оцінюючи їх у себе.
Жінок пропонувалось оподатковувати за їхню вроду та вміння одягатися, причому їм надавалося таких же пільг, як і чоловікам: складати самим собі ціну. Але вірність у коханні, доброчесність, розсудливість та гарну вдачу від податку треба звільняти, бо він не покрив би витрат на збирання його.
Аби зв'язати сенаторів з інтересами корони, він пропонує жеребкувати посади між членами сенату, причому кожен мусить спершу присягнутися, що голосуватиме в інтересах двору, незалежно від того, виграє чи ні; але тому, хто програє, вільно брати участь у новому жеребкуванні на першу ж вакансію. У такий спосіб у них завжди житиме надія; ніхто не скаржитиметься на невиконану обіцянку і всі свої невдачі скидатиме цілком на долю, що плечі її ширші та дужчі, ніж у міністрів.
Інший професор показав мені величезну написану ним інструкцію для викриття змов проти уряду[64]. Він радить, аби видатні державні діячі довідувались, яку їжу споживають усі підозрілі особи, коли їдять вони, на який бік лягають, вкладаючись спати, якою рукою підтираються, старанно досліджувати їхні екскременти щодо кольору, запаху, смаку, консистенції, проносу чи закріплення і таким способом скласти собі уявлення про їхні думки та наміри, бо ніколи люди не бувають такими серйозними, замисленими та зосередженими, як тоді, коли сидять на стільчаку, в цьому він переконався з власного досвіду. У такому-бо становищі перебуваючи, коли він — лише для спроби — думав про найкращий спосіб убити короля, послід його набував зеленого забарвлення і мав зовсім інший колір, коли він думав тільки про те, щоб підняти повстання або підпалити столицю.
64