Мандри Гуллівера

Далі я побачив Ганнібала[69], коли той переходив Альпи, і він сказав мені, що не має й краплі оцту в своїм таборі.[70]

Я бачив Цезаря[71] і Помпея[72] на чолі їхніх військ, готових до бою, і Цезаря під час його останнього тріумфу. Я просив показати мені римський сенат в одній великій кімнаті, а для порівняння з ним сучасну палату представників — в іншій. Перший виглядав як збори героїв, півбогів; друга — як набрід рознощиків, злодюжок, грабіжників та розбійників.

На моє прохання управитель знаком звелів Цезареві і Брутові[73] наблизитися до нас. Побачивши Брута, я перейнявся глибокою пошаною до нього: про його надзвичайну доброчесність, безперечну відвагу, щирий патріотизм і любов до всього людства промовляла кожна риса його обличчя. Я із задоволенням переконався, що вони живуть у цілковитій злагоді, а Цезарь признався, що найславетніші його вчинки не варті й малої частини слави його вбивці.

Я мав честь довго розмовляти з Брутом, і він сказав мені, що його предок Юній[74], Сократ[75], Епамінонд[76], Катон Молодший[77], сер Томас Мор[78] і він сам — завжди вкупі; секст-умвірат, до якого вся історія людства не може додати сьомого члена.

Я надокучив би читачеві, перелічуючи величезну кількість славетних осіб, викликаних, аби задовольнити моє невситиме бажання бачити перед собою світ в усі епохи його давньої історії. З найбільшим задоволенням зупиняв я свої очі на нищителях тиранів та узурпаторів і на поборниках волі пригнічених та покривджених народів. Але я не можу висловити свого почуття в такій формі, яка досить розважила б читача.

Розділ VIII

Подальший опис Глабдабдрібу. Поправки до давньої та сучасної історії.

Бажаючи побачити стародавніх діячів, найбільш уславлених своїм розумом та освітою, я присвятив один день спеціально цьому. Я попросив, аби з'явилися Гомер[79] та Арістотель[80] на чолі всіх їхніх коментаторів, але останніх було стільки, що кілька сот їх мусили дожидати надворі та в зовнішніх кімнатах палацу. Я побачив цих героїв одразу і міг не лише розпізнати їх серед юрби, але й відрізнити одного від одного. Гомер був вищий на зріст і приємніший на вигляд. Як на свій вік, тримався він дуже прямо, а очі його були найжвавіші та найпроникливіші з усіх, будь-коли бачених мною. Арістотель дуже горбився й спирався на ціпок. Обличчя його було худорляве, волосся — пряме і рідке, голос — глухий. Я швидко запримітив, що обидва вони були зовсім чужі решті компанії і ніколи не бачили та не чули про них раніше. А один із привидів, імені якого я не називатиму, шепнув мені, що на тому світі коментатори ці завжди тримаються якнайдалі від своїх принципалів, бо соромляться, почуваючи себе винними в такому жахливому тлумаченні цих авторів для нащадків. Я познайомив Гомера з Дідімом[81] та Євстафієм[82] і переконав його поставитися до них краще, ніж вони, мабуть, на те заслуговували, бо він незабаром виявив, що їм бракує таланту зрозуміти дух поета. Арістотель же страшенно розсердився, коли я, познайомивши його із Скотом[83] та Рамусом[84], розповів йому про них, і спитав мене, чи й усе плем'я коментаторів такі йолопи, як оце вони.

Я попросив управителя викликати нагору Декарта[85] з Гассенді[86] і намовив їх викласти свої системи Арістотелеві. Цей великий філософ одверто визнав свої помилки в природознавчій філософії, бо багато думок, як мусять робити і всі люди, він висловлював, базуючись на самих здогадах, і сказав, що Гассенді, який пристосував, як міг, доктрину Епікура[87] до сучасних смаків, і вихри Декарта — однаково будуть відкинуті в майбутньому. Він провістив таку ж таки долю теорії тяжіння[88], яку теперішні вчені боронять із таким запалом. Він сказав, що нові системи природи — тільки нова мода, яка міняється з кожною новою генерацією, і що навіть ті, що намагаються вивести їх з принципів математики, матимуть успіх лише недовго і призначеного часу вийдуть з моди.

П'ять днів я витратив на розмови з багатьма іншими стародавніми вченими. Я бачив більшість римських імператорів. Я умовив управителя викликати знизу Геліогабалових[89] кухарів, щоб вони приготували нам обід, але через брак матеріалу вони неспроможні були показати нам своє вміння. Один ілот[90] Агезілая[91] зробив нам спартанську юшку[92], але я не міг проковтнути й другої ложки її.

69

Ганнібал Барка (247–183 pp. до н. е.) — видатний карфагенський полководець; за розповіддю Тіта Лівія (кн. 1, розд. 37), під час переходу через Альпи він наказав розпекти вогнем, а потім полити оцтом (прокислим вином) скелю, що перегородила йому дорогу, після чого скеля тріснула;

70

Тіт Лівій оповідає (LXXI, с 37), що Ганнібал знищив скелю, яка загороджувала шлях його армії, тим, що розпік її вогнем і потім полив оцтом, від чого вона розм'якнула, і її легко було прорубати.

71

Цезар Гай Юлій (102—44 pp. до н. е.) — римський полководець і політичний діяч, наприкінці життя проголосив себе імператором, за що був убитий в сенаті прибічниками республіки; свої перемоги відмічав тріумфами — урочистими зустрічами в Римі, що вважалися найвищою формою вшанування полководця;

72

Помпей Гней (106—48 pp. до н. е.) — римський полководець, спочатку союзник, пізніше — противник Цезаря, що завдав йому поразки в битві на Фарсалі у Фессалії 48 р. до н. е.;

73

Брут Марк (85–42 pp. до н. е.) — римський сенатор; захищаючи республіканський устрій в Римі, виступив проти диктатури Цезаря і був учасником його вбивства;

74

Юній Брут (на рубежі VI–V ст. до н. е.) — легендарна постать, засновник республіки і перший консул в Римі; дізнавшись, що його сини замішані у змові етруського царя Тарквінія, рішуче засудив їх на страту;

75

Сократ (469–399 р. до н. е.) — грецький філософ, за наказом афінського суду мусив випити чашу с отрутою;

76

Епамінонд (418–362 р. до н. е.) — грецький полководець, воював із спартанцями, помер від числених поранень;

77

Катон Молодший («Утичний») — (95–46 pp. до н. е.) — римський політичний діяч, республіканець; після поразки армії Помпея, в якій він воював, позбавив себе життя в Утиці;

78

Томас Мор (1480–1535 pp.) — англійський філософ і політичний діяч, автор «Утопії», де змалював ідеальний соціальний устрій; був страчений королем Генрі VIII.

79

Гомер — легендарний поет Стародавньої Греції, якому приписують створення поем «Іліада» і «Одіссея» (VIII–VII ст. до н. е.);

80

Арістотель (384–322 pp. до н. е.) — грецький філософ;

81

Дідім (рубіж І ст. до н. е. — І ст. н. е.) — коментатор Гомерових поем, жив у Римі;

82

Коментатори Гомера, перший — І ст. до нашої ери, другий — XII ст. нашої ери.

Євстафій з Константинополя (кінець XII ст.) — архієпископ, досліджував Гомерові поеми;

83

Дунс Скот Йоганн (1270–1308) — середньовічний філософ-франци-сканець, коментатор Арістотеля;

84

Представники схоластичної науки, перший — XIV, другий — XVI ст. Обидва критикували Арістотеля.

Рамус П'єр (1515–1572) — французький філософ, критик Арістотеля;

85

Декарт Рене (1596–1650) — французький філософ і математик, засновник філософії Нового часу;

86

Гассенді П'єр (1592–1655) — французький філософ, виступив проти схоластичної інтерпретації Арістотеля в середні віки і проти вчення Декарта про вроджені ідеї, прибічник філософії Епікура;

87

Епікур (341–270 pp. до н. е.) — грецький філософ, заперечував роль богів у світі, визнавав вічність існування матерії; теорія тяжіння — теорія Ісаака Ньютона (1643–1727), до якого Свіфт ставився зневажливо;

88

Натяк на Ньютона.

89

Геліогабал (або Елагабал) — римський імператор у 218–222 pp., прославився своєю любов'ю до витончених страв;

90

ілот — раб у Спарті;

91

Агесілай (IV ст. до н. е.) — спартанський цар;

92

спартанська юшка — юшка з бичачої крові із сочевицею (різновид бобових), яку ніхто, крім спартанців, не міг їсти.