Усі ненавидять і зневажають цих людей. Їхні народження (які родина вважає за лиху ознаку для себе) реєструються особливо докладно. Завдяки цьому ви можете в архівах дізнатися про вік кожного з них, якщо йому не більше, ніж тисяча років, бо попередні документи знищено чи то часом, чи то за якогось народного заколоту. Звичайно ж вік стрелдбрега встановлюється розпитуванням його самого про імена королів або видатних осіб, що зберегла йому пам'ять, і потім історичною розвідкою, бо останній монарх, про якого він іще пам'ятає, безперечно, почав царювати перед тим, як стрелдбрегові виповнилося вісімдесят років.
Я ніколи не бачив злиденніших істот, і жінки були огидніші за чоловіків. Крім звичайної бридкості, властивої всім старим, вони з часом набувають такого потворного вигляду, що й описати його не можна. Придивившись, я швидко впізнав найстарішу, дарма, що їх було шестеро, і різниця між ними була не більше як у двісті років.
Читач легко повірить, що після всього чуваного та баченого моя жадоба безсмертя значно зменшилася. Мені дуже соромно було за принадні фантазії моєї уяви, і я подумав, що жоден тиран не вигадав би смерті, яку я не прийняв би з приємністю, аби позбутися такого життя. Король, довідавшися про цю мою розмову з приятелями, люб'язно покепкував із мене і порадив узяти з собою парочку стрелдбрегів, аби одбити моїм землякам страх перед смертю. На жаль, основні закони держави забороняють це, а то я не пошкодував би клопоту і грошей і відвіз їх до Англії.
Не можу не визнати законів щодо стрелдбрегів за цілком доцільні і гадаю, що такі самі, за подібних обставин, виробила б у себе і кожна інша країна. В противному разі ці безсмертні, через скупість, неминучу в їхньому віці, стали б власниками всього, що є в нації, і захопили б до своїх рук усю владу, а це, у зв'язку з їхнім невмінням керувати, призвело б до зруйнування держави.
Розділ XI
Автор покидає Лагнег і відпливає кораблем до Японії. Звідти він на голландському судні повертається до Амстердама, а з Амстердама до Англії.
Гадаю, що моє оповідання про стрелдбрегів досить розважило читача, бо воно, здається, трохи незвичайне. Я, принаймні, не згадую, щоб зустрічав щось подібне в книгах про мандри, які мав у своїх руках. А якщо я помиляюсь, то виправдати мене може те, що мандрівники, описуючи ту саму країну, неминуче дуже часто довго зупиняються на однакових подробицях, не заслуговуючи, проте, на догану за запозичення або переписування сказаного вже тими, що писали передніше.
Між королівством Лагнегом і великою Японською імперією існує постійний торговельний зв'язок, і дуже можливо, що японські автори й розповідають десь про стрелдбрегів, але в Японії я жив недовго, мова її була мені зовсім чужа, і я не міг розпитати про це. Сподіваюся, проте, що нотатки мої зацікавлять голландців, і вони спроможуться виправити мої помилки.
Бачачи, що я категорично відмовляюся від його пропозиції взяти будь-яку посаду при дворі й уживаю всіх заходів, аби повернутися додому, його величність ласкаво погодився на мій від'їзд і навіть дав мені писаного його рукою листа до імператора Японії. Крім того, він подарував мені чотириста сорок чотири великі золоті монети (тут люблять парні числа) і червоний діамант, який я продав в Англії за тисячу сто фунтів стерлінгів.
6 травня 1709 року я мав урочисту прощальну аудієнцію в його величності і попрощався з моїми приятелями. З ласкавого наказу монарха загін гвардійців супроводжував мене до Гленгенстелда — гавані на південно-західному березі острова. За шість днів я знайшов корабель, що відпливав до Японії, і витратив п'ятнадцять днів на переїзд. Пристали ми до невеличкого портового міста Ксемоші у південно-східній частині Японії. Лежить воно у найбільш західній точці країни, від якої йде вузька протока в північному напрямі, а на північно-західному кінці її стоїть Єддо, столиця держави. Зійшовши на берег, я показав митним урядовцям листа від короля Лагнегу до його імператорської величності. Вони добре знали королівську печатку, з мою долоню завбільшки, де витиснено образ короля, що підводить із землі кривого жебрака. Почувши про лист, міський магістрат прийняв мене як посланця. Вони дали мені екіпаж та слуг і своїм коштом доставили до Єддо, де я відразу ж дістав аудієнцію у монарха. Коли листа з великою церемонією розпечатали і переклали його величності, він через перекладача просив, щоб я сказав, чого мені треба; він, мовляв, з поваги до свого брата, короля Лагнегу, радо задовольнить моє прохання. Перекладач цей не раз уже обслуговував голландців і, впізнавши в мені європейця, повторив наказ його величності голландською мовою, якою розмовляв досконало. Я відповів, як вирішив заздалегідь, що я — голландський купець, зазнав морської аварії дуже далеко звідси, потім морем і суходолом дістався до Лагнегу, звідти кораблем до Японії і тепер, знаючи, що вона провадить торгівлю з моїми земляками[99], сподіваюся мати нагоду невдовзі повернутися до Європи й уклінно прошу його величність ласкаво звеліти довезти мене під охороною до Нагасакі. До цього я додав ще прохання: з поваги до мого патрона — короля Лагнегу — звільнити мене від обряду, обов'язкового для моїх земляків, топтати розп'яття[100], бо потрапив я сюди через нещасний випадок і без ніякого наміру торгувати. Вислухавши моє останнє прохання, імператор трохи здивувався і сказав, що з моїх земляків я, здається, перший вагаюся в цій справі, і він не певен тепер, чи й дійсно я голландець, але гадає, що я — християнин. Проте, зважаючи на причини, що їх я навів, і, головне, щоб показати королю Лагнегу свою незвичайну до нього прихильність, він згоджувався задовольнити моє оригінальне бажання. Тільки все це треба було зробити дуже обережно, й урядовці мали, з наказу імператора, пропустити мене ніби випадково, бо інакше, запевняв він, мої земляки-голландці, довідавшись про це, переріжуть мені дорогою горло. Я через перекладача подякував імператорові за його незвичайну ласку. Того ж таки дня вирушав до Нагасакі військовий загін, і командир його дістав наказ обороняти мене дорогою та спеціальні вказівки щодо розп'яття.
99
Після придушення повстання християн 1637 р. доступ у Японію було заборонено всім, крім голландців і китайців.
100