Своїм носовим і горловим акцентом мова їхня з усіх відомих мені європейських мов найбільше наближається до голландської або німецької, тільки вона куди красивіша та виразніша. Майже те саме відзначив й імператор Карл V[103], сказавши якось, що, коли б йому довелося говорити зі своїм конем, він уживав би німецьку мову.[104]
Зацікавлення та подив мого хазяїна були такі великі, що він багато годин свого дозвілля віддавав моєму навчанню. Він був певний (як він потім розповідав мені сам), що я — єгу, але тоді ставали незрозумілими моя ввічливість, охайність і здатність до науки — прикмети, протилежні вдачі та властивостям тих тварин. Найбільше збивав його з пантелику мій одяг, і він тоді питав самого себе, чи не становить він частину мого тіла, бо я ніколи не знімав його, доки всі в родині не засинали, і вдягався перед тим, як вони ранком вставали. Він цікавився, звідки я прибув; де набув ознак розуму, що виявлявся в кожному моєму вчинку, хотів почути мою історію з моїх власних уст, і успіхи, які я робив у заучуванні слів та вимовлянні їх, давали йому надію, що це буде невдовзі. Щоб краще запам'ятати, я записував усе вивчене мною за англійською абеткою, а поруч ставив їхнє англійське значення. Одного разу я робив ці записи в присутності господаря і мав чимало клопоту пояснити йому, що я роблю, бо ні про книги, ні про літературу тубільці не мають ні щонайменшого уявлення.
Тижнів через десять я розумів уже майже всі його запитання, а через три місяці міг дати на них досить доладну відповідь. Господар надзвичайно хотів довідатись, із якої країни я походжу та яким чином навчився наслідувати розумних тварин, бо єгу (до яких, він бачив, я був надзвичайно подібний і головою, і руками, і обличчям, що їх тільки й було видно), будучи досить хитрими й маючи величезний нахил до злостивості, засвоюють науку гірше за всіх тварин. Я відповів, що приїхав з-за моря, з далекого краю, з багатьма такими ж, як і я, істотами, у великій порожній посудині, зробленій із дерева, і що мої товариші силоміць зсадили мене на цей берег, а потім залишили напризволяще. Зрозуміти мене було йому нелегко, і я допомагав собі численними жестами. Вислухавши, він зауважив, що це якесь непорозуміння або ж я кажу те, чого не було (в їхній мові бракує слова брехня або обман). Він вважав за неможливе, щоб по той бік моря була якась країна і щоб купка диких тварин могла примусити дерев'яну посудину посуватися по воді, куди їм забажається. Він був певен, що жоден гуїгнгнм не зробить такого корабля і не довірить орудувати ним єгу.
Гуїгнгнм по-їхньому означає кінь, або, перекладаючи буквально — вінець природи. Я сказав хазяїнові, що мені бракує ще виразів, але я постараюся вдосконалитись якнайшвидше в їхній мові та сподіваюсь невдовзі розповісти йому ще й не про такі дива. Тоді він ласкаво доручив своїй дружині, дітям та слугам використовувати кожну нагоду, щоб навчати мене, і сам щодня витрачав дві-три години на заняття зі мною. Прочувши про незвичайного єгу, що може говорити, як гуїгнгнм, і своїми словами та вчинками виявляє ознаки розуму, нас часто почали відвідувати сусіди — дуже поважні кобили та коні. Вони захоплено розмовляли зі мною і ставили безліч питань, на які я відповідав, як умів. Ці сприятливі умови дозволяли мені робити такі успіхи, що за п'ять місяців по прибутті я розумів буквально все, що вони говорили, і міг цілком пристойно висловлювати свої думки.
Гуїгнгнми, які відвідували мого господаря, щоб побачити мене та поговорити зі мною, вагалися визнати мене за справжнього єгу, бо моє тіло мало інше вкриття, ніж у тих. Їх дивувала відсутність у мене звичайного волосся на шкіpi (крім голови, обличчя та рук), і я зберігав свій секрет від хазяїна аж до випадку, що трапився тижнів зо два по тому.
Я казав уже читачеві, що кожного вечора, коли всі в домі вже вкладалися спати, я мав звичку роздягатись і вкриватись одежею. Одного ранку хазяїн удосвіта послав по мене свого лакея — гнідого огиря. Коли він увійшов, я міцно спав, одежа моя сповзла вбік, а сорочка закотилася вище попереку. Прокинувшись від шуму, який він наробив, я вздрів коло себе посланця, що, очевидно, збентежений, переказав мені доручення свого пана і наляканий побіг безладно доповісти йому про те, що бачив. Я одразу ж довідався про це, бо, коли, одягнувшися, пішов засвідчити свою пошану його милості, той зажадав пояснень. Його слуга, мовляв, каже, що уві сні я виглядав інакше, ніж завжди, і запевняє, ніби частина мого тіла біла, частина — жовтувата, і в усякім разі не така біла, а частина — рудувата.
103
104
Слова Карла V: «Найзручніше звертатися до Бога — іспанською мовою, до коханки — італійською, до коня — німецькою».