Я почувався трохи розчарованим і попросив показати мені Ганнібала. Потім я бачив Юлія Цезаря і Гнея Помпея на чолі їхніх військ, готових розпочати битву. Попросивши показати мені в одній великій кімнаті римський сенат, а в іншій – який-небудь сучасний парламент, я переконався, що перший видається зборами героїв та напівбогів, а другий – збіговиськом дрібних торговців, кишенькових злодіїв, розбійників і дебоширів.
Не перераховуватиму тут усіх знаменитостей, яких викликали з небуття, щоб задовольнити моє невситиме бажання побачити минуле. Та зізнаюся: найбільше задоволення я дістав, побачивши людей, які винищували тиранів і відроджували свободу й права пригноблених народів.
Розділ 8
Увесь день я присвятив мужам сивої давнини, котрі уславилися завдяки розуму та знанням. Мені спала лукава думка – викликати водночас Гомера, Аристотеля й усіх тих, хто тлумачив і коментував їхні праці. Одначе коментаторів виявилося так багато, що декільком сотням із них довелося чекати на свою чергу на подвір’ї та в порожніх кімнатах палацу.
Потім я попросив правителя острова викликати тіні Декарта[4] й Гассенді[5] та запропонував їм викласти Аристотелю свої філософські системи. І треба віддати належне вченому грекові – він чесно визнав помилки в своєму вченні про природу, пославшись на те, що часто був змушений будувати міркування не на досвіді й дослідженнях, а на здогадках. Разом із тим він висловив припущення, що і Гассенді, й Декарт будуть відкинуті потомками, які підуть у дослідженні природи набагато далі та глибше. Проте, зауважив Аристотель, нові вченя в цій галузі змінюються дуже швидко, і навіть ті, хто намагається обґрунтувати свої теорії за допомогою математики, виходять із моди.
Упродовж п’яти днів я бесідував із багатьма іншими вченими Давнього світу. Я бачив кількох римських володарів і навіть умовив правителя викликати тіні славнозвісних кухарів імператора Геліогобала[6], щоб замовити їм для нас обід. Але через недостатню різноманітність провізії, яку ми мали, вони так і не спромоглися показати своє мистецтво в усьому блиску. Зате один із рабів спартанця Агесилая[7] приготував нам справжню спартанську юшку, щоправда, я, спробувавши ложку цього мерзотного варива, так і не зміг проковтнути другу.
Мешканці Мальдонади, які супроводжували мене, змушені були на кілька днів повернутися додому; цей час я використав для побачень із великими людьми, які померли протягом останніх трьох століть у моїй батьківщині та інших європейських країнах. Я завжди глибоко шанував давні роди, овіяні славою, тому вмовив його високість викликати для мене дюжину або дві королів разом із їхніми предками. Та яке гірке розчарування на мене чекало! Замість величної галереї вінценосних осіб я побачив в одній з відомих династій двох скрипалів, трьох пройд-царедворців та одного італійського прелата; в іншій – голяра, абата і двох кардиналів. Оскільки я дуже шаную коронованих осіб, не затримуватимуся більше на цій темі. Щодо графів, маркізів, герцогів та іншої знаті, то зовсім нескладно було з’ясувати, звідки у всіх членів одного роду надзвичайно довге підборіддя, чому в другому в кількох поколіннях повно шахраїв, чому в третьому стільки дурнів і божевільних, а в четвертому – негідників. Жорстокість, брехливість і боягузтво стали такими самими характерними ознаками деяких шляхетних родин, як їхні фамільні герби.
Утім, особливо сильну відразу відчув я до нової історії. Дізнавшись таємниці славетних людей, які протягом минулого століття вирішували долі цілих народів, я зрозумів, що продажні писаки й підкуплені історики тримають світ у великій омані. Вони приписують військові подвиги боягузам, мудрі поради – дурням, щирість – підлесникам, звитягу – зрадникам батьківщини, побожність – безбожникам, а правдивість – наклепникам. Мені відкрилося, скільки негідників обіймали високі посади, користувалися довірою, шаною, владою та всілякими благами.
Скажу чесно: не найкраща в мене склалася думка про людську мудрість і далекоглядність, коли я довідався про таємні пружини влади великих подій, воєн і революцій, а також про ті незначні випадковості, від яких залежав їхній успіх!
6
Геліогобал (205–222) – римський імператор. Згідно з легендами, був відомий своєю ненажерливістю.