Король весело розреготався, дізнавшись про мою розмову з друзями, і жартома запропонував мені прихопити з собою на батьківщину двох струльдбругів, щоб вилікувати своїх співвітчизників від страху смерті. Я б так і зробив та навіть узяв би на себе витрати з їхнього перевезення й утримання, якби основний закон Лаггнеггу не забороняв безсмертним залишати острів.
Розділ 11
Гадаю, моя розповідь про таких незвичайних істот, як струльдбруги, нікому не видасться нудною або надто повчальною. У книжках про подорожі я напевне не зустрічав нічого подібного. Якщо ж я помиляюся, то нехай мені буде виправданням те, що мандрівники, описуючи ту саму країну, часто мимоволі звертаються до тих самих визначних пам’яток.
Його величність усіляко схиляв мене обійняти при його дворі яку-небудь солідну посаду, але, бачачи моє неуклінне прагнення повернутися на батьківщину, врешті-решт погодився відпустити мене й навіть зволів власноруч написати рекомендаційного листа японському імператорові. Він подарував мені чотириста сорок чотири золоті монети – тут полюбляють парні числа, а цифру чотири вважають щасливою, – а також червоний алмаз, який я продав у Англії за тисячу сто фунтів.
Шостого травня 1709 року я врочисто розпрощався з його величністю й з усіма моїми друзями. Король був настільки люб’язний, що наказав загону палацової гвардії супроводжувати мене до Глангвенстальда, королівського порту, розташованого на південно-західному боці острова.
Шість днів по тому я знайшов там корабель, готовий вирушити до Японії. Наприкінці п’ятнадцятого дня плавання ми кинули якір у невеликому порту Ксамоші, що в південно-східній частині Японії. Місто це збудоване на мисі, який далеко видається в море. За мисом вузький прохід веде в затоку, на протилежному березі якого розташована столиця імперії Єдо[9].
Висадившись на берег, я найперше надав митним чиновникам листа до його імператорської величності, написаного королем Лаггнеггу. В митниці відразу ж упізнали королівську печатку – вона була завбільшки з долоню та зображувала самого короля, який допомагає кульгавому жебракові піднятися з землі. Міська влада, почувши про цей лист, прийняла мене як посла дружньої держави. Мене забезпечили екіпажем, кіньми, дюжиною слуг і взяли на себе всі витрати з моєї поїздки до столиці.
Прибувши, я негайно дістав аудієнцію та вручив листа. Його розкрили з особливими японськими церемоніями та прочитали імператору через перекладача. Ознайомившись зі змістом, імператор звелів оголосити мені, що з поваги до його царственого брата, короля Лаггнеггу, будь-яке моє прохання буде негайно виконане. Палацовий перекладач, обов’язком якого були перемовини з голландськими мореплавцями й купцями, відразу ж здогадався з моєї зовнішності, що я європеєць, і переказав мені слова його величності голландською мовою, якою володів досконало. Я відповів йому так, як вирішив заздалегідь: мовляв, я голландський купець, судно якого розбилося в одній далекій країні. Звідти морем і суходолом я дістався Лаггнеггу, а потім прибув на кораблі в Японію, з якою мої співвітчизники, як усім відомо, ведуть торгівлю. Я сподіваюся, що рано чи пізно мені випаде нагода повернутися з якимось кораблем на батьківщину, тому і прошу його величність дозволити мені під охороною вирушити до головного торговельного порту Нагасакі.
Іще одне прохання, з яким я звернувся до імператора, невимовно здивувало його: я уклінно просив позбавити мене виконання обряду, який у Японії зобов’язані виконати всі європейці. Він полягає в топтанні ногами Розп’яття і сягає тих часів, коли сюди проникли католицькі місіонери, котрі чимось прогнівали правителя імперії.
Коли перекладач переказав імператорові мої слова, його величність зауважив украй здивовано, що я перший з моїх співвітчизників, хто так ставиться до цього обряду, і в нього навіть виник сумнів – чи насправді я голландець. Із моїх слів зрозуміло тільки те, що я справді християнин. Проте, щоб зробити ласку королю Лаггнеггу, він готовий задовольнити мою дивну примху.
За допомогою перекладача я склав глибоку подяку за таку виняткову милість. Саме в цей час у Нагасакі вирушав загін імператорських воїнів, і його начальникові було доручено охороняти мене протягом усього шляху.
Незважаючи на те що перехід був дуже виснажливим, дев’ятого червня 1709 року я прибув до цього великого портового міста. Там я незабаром познайомився з голландськими моряками з торговельного судна «Амбоїна». Я довго прожив у Голландії, вчився медицини в Лейдені та розмовляв голландською, ніби народився в Амстердамі. Дізнавшись, звідки я потрапив до Японії, матроси почали з цікавістю розпитувати мене про мої подорожі. Я вигадав коротку, але дуже правдоподібну історію, приховавши найголовніше. Особливо виручило мене те, що в кількох голландських містах я мав знайомих, а прізвище батьків я просто вигадав, сказавши, що вони були поселянами з провінції Гельдерланд.