Розділ І
...побувавши на Близькому Сході в інших країнах. — Левант — збірна назва країн Східного Середземномор’я.
Я хотів підвестись, але не спромігся й ворухнутися... — Вся наступна сцена була інспірована схожим епізодом з твору римського письменника Філострата Флавія (178—248) «Образи» («Eikones»), де розповідається, як войовничі пігмеї йдуть штурмом на сплячого Геркулеса. Цю аналогію першим помітив
В. Скотт. Тут і далі Свіфт вільно черпає із скарбниці античної і всієї європейської літератури, шукаючи яскравих епізодів.
...вздрів чоловічка, дюймів шести на зріст. — Ідюйм — 2,54 см. Наводимо інші англійські виміри, якими постійно користується Свіфт: 1 фут — 30,48 см; 1 ярд — 91,44 см; кабельтов — 185,2 м; 1 миля — 1609,33 м; ліга (морська) — 5,65 км; Іфунт — 453,59 г; 1 пінта — 0,57 л; галон — 4,5 л.
Розділ ІІ
В імператора різкі мужні риси обличчя з австрійською губою й орлиним носом. — За задумом Свіфта, імператор ліліпутів — це англійський король Георг І (на троні з 1714 по 1727 р.); проте Георг мав інший вигляд: маленький на зріст, вайлуватий.
Ці джентльмени (...) склали докладний список усього, що бачили... — Натяк на діяльність таємного комітету, на чолі якого стояв Роберт Волпол, перший міністр за Георга І. Комітет розслідував інтриги якобитів — прихильників повернення на англійський престол Якоба ІІ Стюарта. Необхідність створення комітету була викликана тим, що реноме Георга постійно погіршувалося через те, що він зовсім не знав англійської мови, внаслідок чого зростала популярність вигнаного Якоба (Див.:
Англия в памфлете..., с. 345, 509). Глузування з Р. Волпола траплялися в комедіях Дж. Гея і Г. Філдінґа.
Розділ ІІІ
Флімнеп, державний скарбник, підстрибував на натягненому канаті... вище від усіх інших вельмож імперії... — Висміюється політична спритність і безпринципність Р. Волпола.
Флімнеп не скрутив собі в’язи лише тому, що, падаючи, потрапив на королівську подушку... — Мається на увазі покровительство герцогині Кендельської, коханки Георга І, завдяки якій Волпол повернув собі пост міністра після тимчасової відставки.
Імператор кладе на стіл три тонкі шовкові нитки... — йдеться про кольори англійських орденів: Підв’язки — синій колір; Бані — червоний, і св. Андрія — зелений.
Він попросив мене стати на зразок Колосса Родоського... — мається на увазі велетенська статуя бога сонця Геліоса, заввишки 35 м, що була побудована стародавніми греками на о. Родос. Між ногами, що впиралися у дві скелі, вільно пропливали кораблі.
Мабуть, читачеві буде цікаво познайомитися з особливостями стилю та висловів цього народу. — Документ з умовами свободи для Гуллівера складений в уявних традиціях східної пишноти й величності. В зображенні імператора Ліліпутії та його двора ми знаходимо багато рис «східної» екзотики. Зокрема, час у ліліпутів вимірюється за місячним, а не сонячним календарем. На початку ХУІІІ ст., завдяки діяльності Ост-Індської компанії, починається зміцнення англійського впливу в Індії і фактично розширення колоніальної політики. В країну проникають відомості про життя в Індії, в Китаї, Японії та в інших східних державах, нерідко фантастичного характеру.
Розділ IV
Її імператорська величність привітно всміхнулася... — Королева Анна (на троні з 1702 по 1714 р.) спочатку прихильно ставилася до Свіфта.
...два ворожі угруповання тремексени й слемексени. — партії торі і вігів. Низькі підбори імператора вказують на його приналежність до вігів, до «низької» церкви. «В політиці торі — прихильники королівських прерогативів, віги — парламентських законів, що обмежували монарха. В релігії торі — високі церковники з ухилом до католицизму, віги — нижче духівництво із симпатіями до диссентерів. В економіці торі одержували прибутки із землі, віги — з капіталу, від торгівлі і мануфактур» (Англия в памфлете., с. 491).
...наступник трону симпатизує тремексенам. — Принц Велль-ський, майбутній король Георг ІІ, розходився в окремих позиціях зі своїм батьком, що симпатизував вігам; проте, ставши королем (на троні з 1727 по 1760 р.), тримав на службі запеклого віга Р. Волпола. Тому Свіфт каже, що «його величність трохи шкандибає». Свіфт приходить до висновку, що, за великим рахунком, політика одної партії відрізнялася від политики іншої не більше, ніж високий підбір від низького. Це збігається з думкою Болінброка, який, підкреслюючи у своїх «Міркуваннях про партії» користолюбство вігів і торіїв, вважав розділення на ці дві партії «безглуздим і смішним».