Мій господар мав намір одвідати дорогою всі міста, а подекуди й збочувати на п’ятдесят і навіть на сто миль від шляху, якщо там був маєток значної особи, де він сподівався добре заробити. Ми рухалися повільною ходою, роблячи на день сто або сто сорок миль, бо Гламделкліч жаліла мене й просила не поспішати, бо її нібито втомлювало їхати конем. Вона часто, коли я хотів того, виймала мене з ящика, але, щоб я не впав, тримала за шлейки. Ми переїхали п’ять чи шість річок, куди глибших і ширших, ніж Ганг або Ніл, і не бачили майже жодного такого вузького струмка, як Темза під Лондонським мостом. У такий спосіб ми подорожували десять тижнів, і мене показували у вісімнадцяти великих містах, не рахуючи багатьох сіл і окремих родин.
26 жовтня ми прибули до столиці, що зветься Лорбрел-гред, або, по-нашому, Гордощі Світу. Господар зупинився в готелі на головній вулиці, неподалік від королівського палацу, і відразу ж випустив об’яву з докладним описом моєї особи та моїх прикмет. Він найняв велику кімнату, що мала близько триста чи чотириста футів завширшки, і в ній поставив стіл для своїх вистав шістнадцять футів діаметром, з бар’єром три фути заввишки, щоб не дати мені впасти. Виставляли мене по десять разів на день, на загальний подив та втіху. Тепер уже я непогано розмовляв їхньою мовою і розумів геть усе, що вони казали. Крім того, я вивчив ще їхню абетку і міг сяк-так прочитати й пояснити написані фрази, бо вдома і на дозвіллі під час подорожі Гламделкліч працювала зі мною. Вона мала при собі кишенькову книжку, трохи більшу за сансонівський атлас[12], де стисло було викладено суть їхньої релігії для дівчат. З неї вона й учила мене читати та пояснювала слова.
Розділ III
Безперестанна, щоденна — протягом кількох тижнів — праця помітно відбилась на моєму здоров’ї. Чим більше заробляв мій господар, тим ненажерливішим він ставав, а я тим часом утратив апетит і перевівся на справжній скелет. Фермер бачив це і, прийшовши до висновку, що я скоро помру, вирішив використати мене, поки я живий, з найбільшим для себе зиском. Коли він обмірковував, як зробити це найкраще, до нього з’явився слардрел, або придворний пристав, з наказом негайно доставити мене до двору на розвагу королеві та її фрейлінам. Деякі з них приходили вже дивитися на мене і переказували дивні речі про мою красу, поведінку та розум. Мої манери зачарували й королеву з її почтом. Я впав навколішки і просив ласкаво дозволити мені поцілувати її царську ногу. Але великодушна монархиня простягла до мене свій мізинець, а я, поставлений на стіл, обхопив той палець обіруч і шанобливо приклав до своїх губ його кінчик. Вона поставила кілька загальних запитань про мою батьківщину та мої мандри; я відповів на них, як умів, стисло та змістовно. Далі королева запитала, чи до вподоби було б мені жити при дворі. Я схилився аж до столу і смиренно відповів, що я — раб свого господаря, але, якби залежав від себе самого, то з гордістю наклав би головою за її величність. Тоді вона спитала мого господаря, чи згодний він продати мене за хорошу ціну. Той, боячись, що я не проживу й місяця, зрадів нагоді позбутися мене і заправив тисячу золотих, які йому тут же й видали. Кожна з тих монет розміром дорівнювала восьмистам моїдорам[13], але як узяти на увагу співвідношення між усіма речами в тій країні та в Європі і високу ціну на золото у велетнів, то загальна вартість золотих навряд чи дорівнюватиме тисячі англійських гіней. Зробившись тепер васалом і власністю королеви, я уклінно попросив її величність взяти до себе й Гламделкліч, яка досі з такою добротою піклувалася про мене і буде моєю нянькою та вчителькою надалі. її величність задовольнила моє прохання, легко діставши згоду фермера, якому приємно було бачити свою доньку придворною дамою, а бідна дівчинка не могла приховати своєї радості. Мій колишній господар, відходячи й прощаючись зі мною, побажав мені здоров’я і висловив радість із приводу того, що лишає мене на гарній службі, але я не відповів йому ні слова і ледве хитнув головою.
Помітивши мою холодність, королева по виході фермера з кімнати зажадала пояснень. Я насмілився відповісти її величності, що вважаю себе зобов’язаним йому лише за те, що він не розтрощив голови бідному звірятку, випадково знайденому на полі, але гадаю, що цілком розрахувався з ним, давши на користь його стільки вистав і принісши йому великі гроші, заплачені за мене королевою; що робота, яку він примушував мене виконувати, могла б доконати вдесятеро витривалішу тварину; що я зовсім утратив здоров’я, розважаючи щодня юрби брутальних глядачів; що якби мій господар не вважав, що життя моє в небезпеці, то її величність не придбала б мене так дешево. Але тепер, закінчив я, під охороною могутньої й доброї імператриці — окраси природи, улюблениці цілого світу, богині для своїх підданців і фенікса всього творіння — я не страшуся нічого і сподіваюся, що побоювання мого господаря не справдяться, бо сама присутність її величності додає мені духовних сил.