Та годі вже розповідати про мою дієту. Інші мандрівники списують про це цілі томи, немов читачеві цікаво знати, добре чи погано вони харчувалися. Мені треба було згадати про це, бо інакше ніхто не повірить, що я більше трьох років міг прожити в такій країні й серед такого населення.
Надвечір мені, з наказу коня-господаря, виділили спеціальне помешкання, ярдів за шість від будинку, окремо від стаєнь єгу. Там я знайшов трішки соломи й, укрившись своєю одежею, заснув міцним сном. Та незабаром я влаштувався краще, як читач довідається далі, коли я докладніше говоритиму про моє життя.
Розділ III
Найперше дбав я про те, щоб вивчити мову, і мій господар (так називатиму я чалого коня надалі), його діти і вся челядь у господі радо заходилися мені допомагати, зважаючи, немов на диво яке, на розумові здібності в такій грубій тварині. Я показував на різні речі, запитував про їхню назву, записував слова в кишенькову книжку, коли залишався один, а потім виправляв свою вимову, просячи когось із родини повторювати їх. Дуже охоче допомагав мені в цім гнідий огир — один із молодших слуг мого господаря.
Своїм носовим і горловим акцентом мова їхня з усіх відомих мені європейських мов найбільше наближається до голландської або німецької, тільки вона куди красивіша та виразніша. Майже те саме відзначив й імператор Карл V, сказавши якось, що, коли б йому довелося говорити зі своїм конем, він уживав би німецьку мову[34].
Зацікавлення та подив мого хазяїна були такі великі, що він багато годин свого дозвілля віддавав моєму навчанню. Він був певний (як він потім розповідав мені сам), що я — єгу, але тоді ставали незрозумілими моя ввічливість, охайність і здатність до науки — прикмети, протилежні вдачі та властивостям тих тварин. Найбільше збивав його з пантелику мій одяг, і він тоді питав самого себе, чи не становить він частину мого тіла, бо я ніколи не знімав його, доки всі в родині не засинали, і вдягався перед тим, як вони ранком вставали. Він цікавився, звідки я прибув; де набув ознак розуму, що виявлявся в кожному моєму вчинку, хотів почути мою історію з моїх власних уст, і успіхи, які я робив у заучуванні слів та вимовлянні їх, давали йому надію, що це буде невдовзі. Щоб краще запам’ятати, я записував усе вивчене мною за англійською абеткою, а поруч ставив їхнє англійське значення. Одного разу я робив ці записи в присутності господаря і мав чимало клопоту пояснити йому, що я роблю, бо ні про книги, ні про літературу тубільці не мають ні щонайменшого уявлення.
Тижнів через десять я розумів уже майже всі його запитання, а через три місяці міг дати на них досить долад-ну відповідь. Господар надзвичайно хотів довідатись, із якої країни я походжу та яким чином навчився наслідувати розумних тварин, бо єгу (до яких, він бачив, я був надзвичайно подібний і головою, і руками, і обличчям, що їх тільки й було видно), будучи досить хитрими й маючи величезний нахил до злостивості, засвоюють науку гірше за всіх тварин. Я відповів, що приїхав з-за моря, з далекого краю, з багатьма такими ж, як і я, істотами, у великій порожній посудині, зробленій із дерева, і що мої товариші силоміць зсадили мене на цей берег, а потім залишили напризволяще. Зрозуміти мене було йому нелегко, і я допомагав собі численними жестами. Вислухавши, він зауважив, що це якесь непорозуміння або ж я кажу те, чого не було (в їхній мові бракує слова брехня або обман). Він вважав за неможливе, щоб по той бік моря була якась країна і щоб купка диких тварин могла примусити дерев’яну посудину посуватися по воді, куди їм забажається. Він був певен, що жоден гуїгнгнм не зробить такого корабля і не довірить орудувати ним єгу.
34
Слова Карла V: «Найзручніше звертатися до Бога — іспанською мовою, до коханки — італійською, до коня — німецькою».