А ще, кажуть, людина не може піти з життя, доки не виконає свого призначення на землі (чи Землі). А ти навіть пригадати не можеш, що ж ти такого «зробила», щоб твоє призначення урочисто визнали виконаним? Книжка так і лишилася ненаписаною. Ти померла, а вона так і не народилася. На роботі теж зірок з неба не хапала. Про дітей навіть не встигла замислитись. Хіба «мікру» собі купила. Та й ту в кредит.
Дорогою вирішуєш зазирнути до дядька в засмальцьованих штанях (Васьок). Твоя небесно-блакитна «мікра», швидше за все, на штрафмайданчику, та… раптом трапилось диво?
Дядько у своїй халабудці теж дивиться репортаж про тебе. Дива не трапилося. Переконавшись, що ти точно перебралася у кращий світ, він філософськи запалює цигарчину, випускає клубок смердючого диму і замислено хитає головою:
— А я знав, я знав, що вона закінчить погано. Ніколи за пирковку вчасно не платила… От при комунізмі, при Лєніні такого б не було! Лєнін бистро з такими розібрався б!..
Та ти на нього зла не тримаєш. Просто навіщо платити за «пирковку», коли на ті самі гроші можна піти десь випити кави? Хоча ні, зараз ти віддала б усі до копійки заощадження за кляту «пирковку», ще й винна б лишилася, аби тільки скасувати цей безглуздий жарт.
Шкода, що дядько в засмальцьованих штанях і його безсмертний Лєнін зі Сталіним вкупі не мають такої влади, інакше дядько враз лишив би на хрін цю дурну «пирковку» на проізвол судьби і поїхав би мандрувати світом з фотоапаратом на пузі, як життєрадісні американські пенсіонери, для котрих життя тільки починається…
І комунізм строїти не треба.
Але кожному — своє. Йому брудні штани, спогади про Лєніна і перекособочена «пирковка», а тобі — Ловець Снів і примарна, по-дурному безглузда смерть.
Вже було прямуючи геть, ти раптом зупиняєшся. Ви з ним ніколи навіть не поцікавились, як одне одного звати. Звісно, подумки ти охрестила його Васьок, а вже як він тебе охрестив, мабуть, краще й після смерті не знати. Та справа в іншому. Він для тебе завжди був дурним дядьком, що пропив, прогайнував та програв у карти все своє життя. Ти для нього — легковажна фіфа, яка й уявлення не мала, нащо їй те життя взагалі здалося. І що найгірше — ви обоє були недалекі від правди.
Залишивши дядька й далі розмовляти з чорно-білим телевізором, прямуєш собі далі. Має ж бути хтось, хто виправить це непорозуміння. Бо ти ніколи не боялася смерті. Переходила дорогу в недозволеному місці, застуду переносила на ногах, напивалась, бувало, до чортиків (потім з ними, потім вже без них), спала, що гріха таїти, з незнайомцями (кавалєрів водила нємєряно)…
Смерть була наче не про тебе. Якесь дивакувате шосте чуття підказувало, що поки їй до тебе — зась. Хотіла жити вічно. Досі виходило. Аж доки не опинилася на тому даху.
Ти пробуєш уявити, що зараз діється з Енн Марі Скотт. Певно, місця собі не знаходить. А в пресі, без сумніву, вже з’явилась невеличка замітка:
…НЕЩОДАВНО ДОЧКА ВІДОМОЇ ПИСЬМЕННИЦІ ЕНН МАРІ СКОТТ ПОКІНЧИЛА ЖИТТЯ САМОГУБСТВОМ. ПРЕДСТАВНИКИ СКОТТ ВІДМОВИЛИСЯ ДАВАТИ З ЦЬОГО ПРИВОДУ БУДЬ-ЯКІ КОМЕНТАРІ. ТА НЕ ВИКЛЮЧЕНО, ЩО ЗАГИБЕЛІ ДІВЧИНИ ПОСПРИЯЛО ВЖИВАННЯ ЛЕГКИХ НАРКОТИКІВ-ГАЛЮЦИНОГЕНІВ, ХОЧА В ЇЇ ОРГАНІЗМІ НА МОМЕНТ СМЕРТІ НЕ БУЛО ВИЯВЛЕНО ЖОДНИХ СЛІДІВ ТРА-ЛЯ-ЛЯ-ЛЯ-ЛЯ… ТІЛЬКИ АЛКОГОЛЬ ТА НЕЙМОВІРНА КІЛЬКІСТЬ КОФЕЇНУ…
Енн Марі Скотт оскаженіє. З часом вона, можливо, покине писати любовно-детективно-пригодницькі книжечки і видасть бестселер про твою смерть. Так, як вона собі її уявляла, бо про твоє життя їй навряд чи багато відомо.
Книжка розійдеться, як гарячі пиріжки, ще б пак — дочка відомої письменниці. А в Енн Марі з’явиться черговий маєток-особняк чи нова раритетна машина. Та ця історія буде несправжня — лише витвір письменницької уяви Енн Марі Скотт. От тобі й твоє призначення у житті. Виконано.
Не дочікуючись дозволено-зеленого світла, ти щодуху мчиш через дорогу. Ще й у забороненому місці. Губиш цвяхи-підбори. Крізь тебе одразу пролітає кілька автівок, але ти нічого не відчуваєш, хіба що легенький подих вітру, просякнутого бензиновим смородом, на мить зупиняєшся і женешся далі[1]. І ніхто із перехожих навіть не озирається на дивну босоногу дівчину в сукні від Prada, що стрімголов біжить павучими лабіринтами вулиць, чи то втікаючи від когось, чи наздоганяючи.
До видавництва ти дісталася десь у пообіддя — розпелехана, розхристана, як відьма-аматорка, не вистачало хіба летючої мітли, яка, виявляється, і до суконь від Рrada пасує.
1
Прохання не відтворювати прочитане у реальному житті, всі трюки виконує професійний привид.