...Сорокарічний здольний войовник Станіслав Жолкевський цьогорічної весни за наказом канцлера Яна Замойського став на чолі війська і, розгромивши під Краковом габсбурзького претендента на польський престол архікнязя Максиміліана, повернувся до Львова з титулом польного гетьмана.
Думний своїм першим воєнним подвигом і високим званням, молодий гетьман уже встиг зважити собі ціну, він тримався перед Соліковським незалежно, а зрештою, поштиво: на догоду архієпископові підхвалював, смакуючи, густо-червону мальвазію, подану гостям до чаю.
— Божественний трунок, амброзія! — приговорював, очікуючи ділової розмови, чей же не на посиденьки запросив Соліковський його і Шимоновича. — А втім, ми погані смакоші: китаєць розуміється на чаю, турчин — на каві, московит — на горілці, а поляк п'є все і хвалить...
— Ну ні, поляк на пиво має смак, — заперечив гетьманові Шимонович. Серед присутніх поет був наймолодший, проте вже мав досить гучну славу: за прикладом Кохановського він писав не тільки латиною, а й рідною мовою. — У нас пиво найкраще. Покійний папа Григорій, він був якийсь час, як вам відомо, легатом у Польщі, вигукнув, лежачи вже на смертному ложі: «О santa piva di Polonia»[18]. Правда, отці його не зовсім добре зрозуміли і почали молитися до святої Піви, щоб повернула папі здоров'я.
Жолкевський стримано посміхнувся, він любив жарти свого молодшого колеги; Соліковський спідлоба глянув на поета, вловив його іронічний погляд і смиренно опустив очі, готуючись до серйозної розмови.
— Я чув, — повернув голову до гетьмана, — що ви розпочали будувати в Жовкві фортецю, перед якою іграшками здаватимуться Одеський і Луцький замки...
— Так... І жити там буду. Тісно у Львові та й почет ніде тут тримати, а який то гетьман без особистого війська...
— Як архієпископ — без орденського воїнства, — Соліковський повертав розмову в потрібне йому русло.
— Не можете скаржитися, ваша ексцеленціє... У Львові кого тільки нема: бернардини, капуцини, кармеліти, домініканці...
— Лютерани, кальвіністи, аріани, — продовжував з іронією перелік архієпископ. — І православні, вашмость, і православні, — додав з притиском, злий вогник зблиснув в очах і пригас. — А ті запровадили своє антихристське братство і виповіли війну апостольській церкві... І їй важко: бернардини ходять з вертепами; капуцини гарну капусту викохують, босі кармеліти вміють добре жебрати, а воювати з віровідступниками нема кому.
— Але ж ви воюєте, — розгладив вуса Жолкевський, — церкви закриваєте, православних попів виганяєте з приходів, русинів — з цехів... Ваша ексцеленціє, не звинувачуйте мене в прихильності до схизми — мій шановний вітець, староста львівський, справді був у дитинстві православним, я ж вірно служу католицькій державі і її правителям... Проте гадкую, що в завойованому краю не слід різко порушувати попередній спосіб життя підданих... Щоб покорений народ прийняв переміни, треба вводити їх непомітно: люди бояться більше змін зовнішніх, ніж суттєвих.
— Не згоден з вами, вашмость... Правитель повинен провести всі необхідні жорстокості за одним разом, щоб піддані пережили їх без тривалого болю. І Т То ж стосується благодіянь, то їх треба давати потроху, щоб народ мав час оцінити добро.
— О, безсмертний Макіавеллі! — вигукнув голосніше, ніж дозволяв етикет, Шимонович. — Як видно з вашої розмови, вчення італійського політика можна трактувати як кому вигідно. Ви ж бо у вашому діалозі оперували тезами з трактату «Монарх», і кожен мав свою рацію. Чи не подібно ідеологи різних сект і віросповідань тлумачать святе письмо?
— А тому єзуїти визнають право тлумачення святого письма тільки за костьолом, мій сину, — відрізав Соліковський. — Пане гетьмане... Якщо у нас зайшла така розмова, — архієпископ тримав у долонях келих з вином, наче хотів його зігріти, — то при цій нагоді... Я прошу у вас, як у вельми впливового світського владці, підтримки... Може, мені вдасться переконати вас, що до Львова, в якому останнім часом досить люто заворушилася схизматицька гідра, необхідно ввести найвойовничіший орден, справжнє Ісусове воїнство, яке — єдине — може стяти погані голови потворі, — єзуїтів. А ви, шановний поете... Я хвалю вас, що пишете зрозумілою польському народові мовою, хоча... коронаційну оду ви могли були виголосити й по-латині... А втім, єзуїтська проповідь теж ведеться по-польськи, навіть сам Скарга... Ви, хвальний поете, своїм словом зуміли б у цій справі багато допомогти. Посполитий люд вірить своїм речникам. І якщо на кожному кроці... Навіть сухий кілок зазеленіє, коли його часто підливаєш водою...
[18] О божественне польське пиво! (італ,)